Страта двійника (збірник). Кшиштоф Зануссі

Чтение книги онлайн.

      Він: Це ніколи не буде оприлюднено, ввійде тільки в мою роботу. А вона ж не буде надрукована.

      Вона (стурбовано): Якщо вона вийде дуже доброю, то хтозна…

      Він (відчуваючи, що шанси його зростають, говорить із надзвичайним запалом): Я маю заприсягтися, що не буде?!

      Вона: Схоже, що дійсно не буде… Готуючи роботу про Каналетто, ви мали б більше знати про авторські копії.

      Він: Річ у тім, що я ніяк не міг обрати тему… Я писатиму про Каналетто лише в тому разі, якщо ви дозволите зробити репродукції… Це займе набагато менше часу, ніж наша розмова.

      Вона (пильно дивиться на нього): Ви вважаєте, що вся справа у часі?

      Він (вагається, опускає голову і стишує голос): Ні. У вашій довірі.

      Вона: До вас? Ви зробили все, щоб я думала про вас погано.

      Він: Я зробив усе, щоб ви хоч щось про мене подумали. А це дуже важко. То… можна? (Виймає із сумки «дзеркалку» і благально дивиться на жінку.)

      Вона (тихо): Ні.

      Він (безнадійним голосом): Я маю піти?

      Вона: Гадаю, так.

      Він: І нема жодних шансів умовити вас?

      Вона (знущально): Шанси є завжди. Але наразі ви їх змарнували. (Всміхається.)

      Він: Безповоротно?

      Вона (позіхає, прикриваючи рота рукою): Перепрошую, але цей пінґ-понґ стає нудним. (Показує йому на двері.)

      Він (із засмученим виглядом бере сумку, робить крок у напрямку виходу. Зупиняється. Каже з розпачем у голосі): Вибачте, чи не міг би я хоч раз поглянути на картину? Я знаю її лише за репродукцією.

      Вона (здивовано): Але ж вона перед вами.

      Він: Я не про цю. Мене цікавить «Вид на Палац дожів». Її тут нема.

      Вона (після павзи, з непокірним усміхом): А якщо в мене її взагалі нема? Якщо я її продала?

      Він (остовпівши, з непідробним відчаєм): Це… це неможливо… Я б знав про це. Скажіть, що це неправда!

      Він: Благаю вас! Це неможливо.

      Вона (спокійним тоном): Можливо. В мене його нема.

      Вона: Перш ніж піти, скажіть, навіщо ви це все робите? З любові до мистецтва?

      Він: А ви не вірите, що можна любити мистецтво?

      Вона: Вірю. Але тільки не вам.

      Він (зажурено киває головою, дивиться жінці просто у вічі й тихо запитує): А в амбітність ви теж не вірите?

      Вона (обурено): Це ви говорите про амбітність?! Амбітна людина давно вже вибачилася б і пішла.

      Він (із гірким усміхом): І це кажете ви? Справжня амбітність дозволяє… дозволяє стерпіти все.

      Вона (пильно дивиться на молодика, раптом зацікавившись): Звідки ви це знаєте?

      Він: Знаю. Я ж бо народився не у красивому районі. І ви теж повинні знати.

      Вона (буквально на одному подиху): Дорогий мій! Я хотіла завоювати все… увесь СКАЧАТЬ