Страта двійника (збірник). Кшиштоф Зануссі

Чтение книги онлайн.

      Вона: Треба було дати, не перечити. Тут уже починається те саме, що в Америці. У Нью-Йорку я завжди ношу із собою два гаманці, один із них у сумці – «несправжній», у ньому лише кілька доларів. Бо якщо натрапиш на наркомана, він може і вбити. Серед білого дня. Наркотичний голод. І яка вже тоді користь із того, що його схопить поліція? Крім того, в них нема смертної кари.

      Він (підтримуючи розмову): Здається, планують поновити.

      Вона: А ви за смертну кару чи проти?

      Він: Проти.

      Вона: А якби оті ваші грабіжники вас убили? Як би вам було – усвідомлювати, що покарання вони відбувають у комфортабельному пансіоні, за добру поведінку їм скорочують термін ув’язнення, а за роботу в них зростає рахунок у банку?

      Він: Гадаю, тоді мене б уже нічого не цікавило.

      Вона (сміється): Резонно. Але припустімо, що така доля спіткала когось із ваших ближніх. Що б ви відчували, приносячи квіти на цвинтар?

      Він: Не знаю. Я про це не думав.

      Вона: Ну от!.. А ви подумайте. (Підводиться з канапи і йде на середину вітальні.)

      Він: А ви – за смертну кару?

      Вона: Ні, я проти. До речі, я так і не зрозуміла… Вас таки пограбували?

      Він: Так. Забрали гаманець. Але він був майже порожній…

      Вона: А документи?

      Він: Теж. Вони були в гаманці.

      Вона (пильно дивиться на нього): То що, якби я зараз попросила вас пред’явити документи, то з цього нічого б не вийшло?

      Він: Нічого. (Червоніє, підводиться.) Перепрошую… дійсно… який я бовдур… Я не відрекомендувався. Йозеф Берґер. (Підходить до неї.)

      Вона (сміється, дивиться на нього весело-заохочувально): Ну, ось і познайомились. На це ви й розраховували, входячи сюди? (Простягає йому руку для поцілунку і затримує його долоню у своїй.)

      Він (дуже палко): Ні. Навіть у найсміливіших мріях.

      Вона: Он воно як? Може, ваші мрії мають більш конкретний характер?

      Вона: Скажіть, ви людина практична?

      Він: Не знаю. В міру. Настільки, наскільки це необхідно, щоб утриматись на поверхні.

      Вона: Судячи з вашого вигляду, ви претендуєте на більше. І мені дивно, що ви обрали таку спеціальність. (Відходить до мольберта.) Ви не схожі на майбутнього науковця… А що ще вам залишається? Я на цьому не знаюся, але, либонь, школа, а може, реставрація… У фотографуванні шансів у вас було б більше. Ви ніколи не мріяли про велику кар’єру?

      Він: О, даруйте, але моє життя набагато прозаїчніше. Я мушу заробляти собі на хліб насущний. Адже я не вродився в такому красивому районі, як цей…

      Вона: І на хліб ви заробляєте художньою фотографією… Розкажіть трохи про своє дитинство.

      Він (ніяковіючи): Я б не хотів…

      Вона: Чому? Невже воно було таким тяжким?

      Він: Ні. Просто воно… не схоже на зворушливу казку.

      Вона: Тим ліпше. Ви з бідної родини?

      Він: Так.

      Вона: Змалку виховувались у притулках, СКАЧАТЬ