Страта двійника (збірник). Кшиштоф Зануссі

Чтение книги онлайн.

      Він: Хіба їх було декілька?

      Вона: А ви як гадаєте?

      Він: Не знаю, я був збуджений. Якщо я поводився негоже…

      Вона: Не варто говорити в минулому часі.

      Він: Не розумію…

      Вона (іронічно): Невже?.. Ну, тепер ви маєте набагато кращий вигляд. (Відкладає вату, дуже брудну.) Фе, яка гидота! (Запитливо дивиться на молодика.)

      Він: Я чекаю, що ви якось мені допоможете… Якщо я зробив щось не так…

      Вона: Ви чекаєте… (Холодно.) Ви чекаєте, коли підуть люди, які вас побили. Припустімо, вони пішли. (Підводиться і йде до столу.)

      Він (опускає голову, зітхає): Можу я замовити таксі?

      Вона: Я вам допоможу. З такою рукою вам важко буде набрати номер.

      Вона (різко): Ця комедія стає нудною! Ви мали передбачити, що я – як акторка – добре знаюся на гримі. Ви цілком можете повернутися пішки. І застерігаю: в будинку встановлено сигналізацію, це миттєвий зв’язок із поліцією. Не знаю, чого ви хотіли, але раджу вам щезнути так само хутко, як ви сюди пробралися. (Виходить до вітальні, зачинивши за собою двері.)

      Голос із домофону: Викликати поліцію?

      Він (несміливо, жалісно): Я хотів би забрати сумку.

      Вона: Яку сумку?

      Він: З апаратурою.

      Вона: Прошу.

      Вона (з іронією): То вся справа була саме в цьому?

      Він (покірно): Так.

      Вона: І що це мало бути? Фоторепортаж?

      Він: Ні.

      Вона: З якої ви газети? Чи, може, ви вільний стрілець?

      Він: Ні з якої.

      Вона: Навіщо ця брехня? Ви боїтеся, що я зателефоную і вимагатиму, щоб вас викинули з редакції?

      Він: Ні. Я студент. Це правда.

      Вона: І навчаєтесь у Ганновері?

      Він: Так. (Із розпачливим виглядом кладе сумку.) Річ у тім, що я маю написати роботу на ступінь маґістра. Для мене це великий шанс. (Рушає до дверей.) Я не маю грошей на подорожі великими ґалереями. Моя тема – Каналетто венеційського періоду. Ваш чоловік не дозволяв робити репродукцій… (Зачиняє за собою двері. За хвилину знову відчиняє їх.)

      Вона: То мій чоловік… До мене ви не зверталися.

      Він: Я боявся, що ви відмовите, і тоді я втратив би останню надію.

      Вона: Йдеться про фотографію картини?

      Він: Так.

      Вона: Як же ви це собі уявляли? Що я впущу вас до будинку як жертву нападу, а ви зробите репродукцію Каналетто? Розраховували, що я розчулюся?

      Він: Так чи інак, ви ж мене впустили. СКАЧАТЬ