Страта двійника (збірник). Кшиштоф Зануссі

Чтение книги онлайн.

      Вона: І ви запам’ятали мій голос?.. Ви забагато про мене знаєте.

      Він: Усі знають. Кожен, хто читає газети. А я ж бачив і фільми за вашою участю… (Знову хапається за пошкоджену руку.)

      Вона (раптово змінюючи тему): Як ваша рука?

      Він: Болить трохи. Марничка…

      Вона: А що ви робили в нашому районі?

      Він: Фотографував.

      Вона: Що?

      Він: Я вивчаю історію мистецтв…

      Вона (знову стає у дверях): Цей район не надто старовинний…

      Він (пожвавлюючись): Це ще як поглянути. Наполеон, приміром, зносив у Парижі ґотичні собори, бо вважав їх пам’ятками варварства. (Показує рукою на канапу.) Модерн – сьогодні вже старовина. Ви бачили, як нині будують вілли? Геть інакше.

      Вона (з натяком): І тому ви фотографуєте?

      Він: Так.

      Вона: А чому в похмурий день, а не в сонячний?

      Він: Настрій… (Усміхається.) Потрібен відповідний настрій. Я спеціалізуюся на художній фотографії.

      Вона: І архітектурні споруди цікавлять вас дужче, ніж мешканці?

      Він: Багаті люди неприступні.

      Вона: Чому ви так думаєте? Тому, що вам не відчиняли дверей?

      Він: Ви відчинили. Але ви – виняток.

      Вона: Ви так гадаєте? Але я оберігаю свою неприступність навіть більше, ніж інші.

      Він: Знаю, але я не це хотів сказати…

      Вона (пильно дивиться на нього): Ви плутаєтеся у словах…

      Він: Справді… Але все так зненацька… Ніколи не думав, що матиму нагоду говорити з вами.

      Вона: І все-таки маєте… Як же ви збираєтеся її використати?

      Він (здивовано поглядає на неї, відводить очі): Розумію, що ви маєте на думці… Маю відчуття, наче я зловживаю вашою добротою. (Підносить руку до чола, й тут-таки його обличчя спотворює ґримаса болю.) Ви не дозволите мені скористатися з лазнички? Я б хотів умитися.

      Вона: Справді, вигляд у вас… Я й сама мала б здогадатися… Тепер ви скажете, що багаті не лише неприступні, а й злобливі. Але вам треба було зателефонувати…

      Вона: Ви зробите це зараз чи після того, як умиєтесь?

      Він: Якщо це дасть мені змогу побути з вами трохи довше…

      Вона (сміється і прочиняє двері): Ну, коли так – заходьте.

      Вона (показує на сумку): А це навіщо?

      Він: Професійна звичка. Перепрошую. (Кладе сумку поряд зі стільцем і нерішуче спиняється, дивлячись на картини.)

      Вона: Ну так, ви ж фотограф.

      Він: Не зовсім. Я займаюся історією мистецтв. Точніше, закінчую курс навчання.

      Вона: Гаразд. Сідайте і покажіть мені вашу руку. Либонь, знадобиться рентґен.