Крила Яструба. Д. Норгар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      І вони пішли до станції переходів. Знав би хтось, що вона буде розповідати. А взагалі, кому це потрібно, навіть якщо щось і справді знайдеться.

* * *

      Дейлін сидів у невеличкому кафе, уважно вивчаючи усі зобов’язання, які узявся виконувати, поки буде знаходитися тут. Треба було донести всю цю ахінею до людей, які виявили бажання зійти на планету. Керівник енергетичного відділу Адарану був просто таки щасливий, коли отримав «подарунок» з Яструба, за що вдячно надав бравим воякам декілька житлових корпусів академії. Ті, поки що, все одно пустували. Офіцери ж забажали оселитися у готелях. Дейлін побачив натовп унизу. Люди йшли розмахуючи якимись незрозумілими прапорами, щось викрикували. Він вимкнув ком, допив коктейль і швидко пішов униз. На зортана тут усі оглядалися. Деякі з цікавістю, деякі з неприязню. Якась дівчина схопила його за руку біля самих дверей.

      – Пане, не виходьте, – крикнула вона.

      Він не розуміючи глянув на неї.

      – Вони ненавидять чужих.

      Дейлін спинився. Порада і справді була слушною. Та не помітити зортана крізь скляні двері було неможливо. Декілька молодиків відділилися від натовпу. Відвідувачі принишкли, розуміючи, що буде якесь лихо. Двері відчинилися, і п’ятеро молодиків не дуже приємної зовнішності увійшли, недобре зиркаючи на високого біловолосого гостя.

      – Двері зачини, – тихо попросив Дейлін адміністратора, що підбіг до нього.

      – Що? – вигляд у нього був дуже стурбований.

      – Двері, – повторив зортан, – і виклич мені таксі нагору.

      Він посміхнувся дівчині, яка намагалася його зупинити, і узяв зі стільця рушник. Хлопці мовчки йшли до нього. Дейлін рвонув рушник навпіл. Двоє перших були вкладені на підлогу буквально за мить. Він вправно зв’язав руки лежачим. Бо ж за домовленістю зброю, навіть паралізуючу, не можна було виносити. Командор посміхнувся і спритно ухилившись від ударів трійки, схопив і повторив те саме іще з двома рушниками. Відвідувачі завмерли. Адміністратор, яким би наляканим він не був, та все зрозумів вірно. Дейлін без зусиль вклав на підлогу іще двох. А от останній виявився досить спритним, тож кинувся до дверей, але не встиг. Дейлін схопив зі столика пляшку і вона чітко наздогнала втікача біля дверей. Той і крикнути не встиг.

      – Круто, – видихнув хлопчина, чиєю пляшкою скористався зортан.

      Дейлін всміхнувся і скуйовдив хлопчику волосся.

      – А тепер викликайте поліцію, – додав він.

      – А як ви їх так швидко? – очі хлопчика горіли.

      – Академія ваша – найкраще місце, де такому вчать.

      – То ви з «місячних котів»?

      Дейлін кивнув і побіг по сходах нагору.

* * *

      Двері аеромобіля відчинилися, і Вікторія з полегшенням видихнула. Біля входу в гостьовий корпус стояла компанія молодих офіцерів у чорній формі. Побачивши таксі вони з цікавістю озирнулися. Вікторія з подивом відмітила, що на них не знайома їй форма.

      – Торія! – Ден мало не збив її з ніг, підхопивши на руки.

СКАЧАТЬ