Крила Яструба. Д. Норгар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Цю інформацію ми щойно отримали, тож треба усе ретельно перевірити.

      – Добре. – Він поглянув на годинник. – То що конкретно від мене треба?

      – Бери оцей весь непотріб і спробуй поміркувати: хто, за яким і навіщо. Я знаю, що ти ще принаймні днів тридцять тут пробудеш. І у разі чого, я завжди рада тебе бачити.

      Екрани згасли. Дейлін узяв маленький диск і скривився.

      – Щось підказує мені, що роботи тут більше ніж на тридцять днів. Я зможу отримати додаткову інформацію?

      – Так, я накажу, щоб на твій особистий канал її відправляли регулярно.

      – Добре, тож тоді до зв’язку.

      Він вже майже торкнувся дверей.

      – До речі, Дейліне, як там твій дорогоцінний помічник?

      Солодким голосом, як плітьми по плечах. Він напружено вирівнявся і повільно озирнувся.

      – Не змінив рішення попрацювати у нас?

      Чорні очі горіли у напівтемряві, а її льодяні сміялися, як завжди зловісно.

      – Ні один курсант ні однієї академії, чи ж то разом узяті, не вартий життя мого товариша. Тому, коли ви хоч рух зробите у його бік, ноги моєї не буде у просторах Адарану.

      Марате посміхнулася.

      – Та я жартую.

      – Зортани не вирізняються почуттям гумору.

* * *

      Вікторія стояла над долиною. Сьогодні вітру не було, і в долині панував кришталевий спокій. Клапті коричневої гострої трави блистіли на сонці. Вони були такі сухі, як і все тут. Мине століття, і тут зазеленіють перші ліси, нехай і під куполами, та все ж тутешнє життя зміниться.

      – Нам вже час. До переходу три години.

      Ксандер поклав руку їй на плече.

      – Ти справді хочеш одразу ж на Істар? Чи можливо все ж на Едер зазирнеш?

      – Та ні, дякую за запрошення, та роботу я вже закінчила, та й до іспитів залишилося не так вже й багато. Роботу треба підготувати. Але як тільки звільнюся – зазирну у гості.

      – Я б тебе вже зараз узяв до себе на роботу. Чудовий з тебе помічник.

      – Дякую.

      – То може нащо тобі ті польоти, залишайся у Тері, я не жартую, кар’єра швидка гарантована.

      – Та ні, дякую, – вона луснула себе по сріблястому шоломі. – Чорт, забула дещо у головному корпусі, треба повернутися.

      – Добре. – Ксандер сів за кермо всюдиходу. – Часу ще трохи є, до того ж, треба з усіма попрощатися, До речі, зміна чотири буде на Едері через п’ятдесят шість днів. Так що, коли будеш поблизу…

      Вона кивнула і сіла на своє місце. Аби тільки ніхто не помітив, як трусяться її руки.

      Вікторія посміхалася і пила ігристе вино, яке десь добула зміна чотири, заради таких випадків. А в голові калатало, як ніби там дзвони гули. Срібляста книжечка тихо лежала у кімнаті біля центрального терміналу. Час, здавалося, тягнувся безкінечно довго. Вікторія вже подумки попрощалася зі своїми рідними, уявляючи наслідки. Та відступати немає куди. Та «тривоги» все не було.

      – Вікторія, – вона сіпнулася і золотавий напій хлюпнув на підлогу.

СКАЧАТЬ