Крила Яструба. Д. Норгар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Рівного йому нема у всьому Об’єднаному Флоті. Та потрапити туди…

      – Що?

      – Ну, вони найманці.

      – А-а.

      Ден провів її до кімнати і ніжно чмокнув у щічку на прощання.

      – Я радий, що ти повернулася, можливо зустрінемося у вечорі?

      Вікторія насилу стрималася, щоб не позіхнути.

      – Я так стомилася.

      Ден зітхнув.

      – Ну, коли все ж вирішиш, то ти знаєш, де нас шукати.

      Він пішов, а вона з насолодою впала на своє рідне ліжко. Треба було доповісти пані Селіні, та справді хотілося перепочити. А ще треба було знайти Вартека, бо ж дуже цікаво, що витяг його дивопристрій. Над столом мерехтіли залишені повідомлення.

* * *

      Він чекав батька у ресторані на даху. Навпроти двоє молоденьких дівчат, тихо сміючись, зиркали на самотнього молодого красеня за пляшкою дуже дорогого вина. Та Міото їх не помічав. Перед очима текла інформація, з якою необхідно було ознайомитись, а взагалі краще вивчити. От вже ці перемовини і договори. Він теж колись мріяв стати мандрівником, але доля склалася по-іншому. Тепер Міото навіть звикати став. Тихий сигнал комунікатора відволік його від читання. Міото приклав палець до вуха. Та з того боку мовчали. Серце аж підскочило від здогадки, і він увімкнув відеозв’язок. На її обличчі була усмішка, але чомусь сумна.

      – Привіт.

      Він посміхнувся. Ще годину тому, коли він відправляв повідомлення, хотілося сказати усе і послати її під три чорти, але зараз, коли він її бачив хотілося лише одного: сказати їй, як він скучив.

      – Я скучив за тобою. – Міото провів рукою по мерехтливому зображенню.

      – Вибач, – вона підняла руку і здалося наче їх долоні торкнулися одна одної. – Я теж скучила, дуже, навіть не уявляєш як.

      – То чому ж не повертаєшся? – тихо без надії промовив він.

      Дівчина знизала плечима.

      – Я зараз не можу зараз. Іспити за три дні. Треба підготувати багато чого, тож я і не знаю чи доведеться хоч поспати.

      – А потім?

      Вона знову знизала плечима.

      – Я не казав батьку. Щоб він не втручався.

      Вона кивнула, розуміючи.

      – Але ж Вікторія, служба на кораблі, це ще цілих три роки, – його золоті очі дивилися, як вона тяжко зітхає, – Я не витримаю. Це так довго.

      – Міото, я ще не вирішила.

      Він розумів, що це брехня, та в серці все одно ще й досі жевріла надія.

      – Добре, я хотів сказати, що я відлітаю до Великої Ради десь за тиждень, тож я б дуже хотів побачити тебе хоч раз, до того, як ти знову покинеш мене.

      Вона всміхнулася.

      – Я спробую вирватися, Міото. – дівчина хвилину мовчки дивилася на нього. – Я …

      Він відчував, як болить серце і дуже жалкував, що воно не може бути штучним імплантом.

      – Кохаю тебе. – зв'язок обірвався.

      Міото налив собі вина. Хотілося втекти світ за очі, та замість цього він сидить тут, у дорогому ресторані, п’є чудове вино і розмірковує, СКАЧАТЬ