Крила Яструба. Д. Норгар

Чтение книги онлайн.

      – Лізет, будь ласка, замовте нам обід у якомусь гарному ресторані, замовляйте на моє ім’я і не соромтесь у виборі. Бо ж я дуже скучив за нормальною їжею.

      Аж подих перехоплювало від усіх красот. Вікторія з маленькою валізкою стояла посеред велетенського куполу, а там квітли величезні духмяні барвисті квіти, зеленіли кущі і дерева, у гіллі яких стрибали строкаті райські пташки і якісь дивні маленькі звірятка схожі на мавп.

      Дівчина задерла голову, роздивляючись антигравітаційні платформи, які снували туди-сюди, розвозячи службовців у білих одежах. І так тут усе було казково, аж не вірилося. Вона вдихнула тонкі пахощі квітів і пішла по стежині викладеній білим мармуром. Тут усі були зайняті своїми справами, тож ніхто не звертав уваги на гостю у легкому зеленому вбранні. Бризнув штучний дощ, Вікторія було хотіла прикрити голову, та якраз над самісінькою стежкою краплі зупиняло невидиме поле, а промені світла перетворювали їх на мерехтливу веселку. Вікторія ледь не спіткнулася милуючись дивом, і сама не помітивши, дійшла до невеликого водоспаду, там стояв термінал і усміхнена дівчина.

      – Доброго дня, я Арамі, буду рада допомогти шановній пані.

      – Вікторія Роса, – промовила гостя, – Мені треба знайти пана Сандера Уріса.

      Путівник всміхнулася ще ширше, блимнув невеличкий екран.

      – Так, вас чекають, будь ласка, – голограма дівчина вказала на невеличку круглу платформу, що виплила десь з-за водоспаду.

      Вікторія недовірливо глянула на цю штукенцію, та робити нічого і вона стала на цю платформу. Відчуття були незвичні. Багато хто в об’єднаннях користувався такими штуками, та не на її рідній планеті. Вікторія злякалася, що впаде, хитнулася, закрутилася голова, та вона вперлася у невидиме перило, яке спалахнуло блакитним вогнем. І платформа знову швидко пішла угору. Вона піднімалася над дивовижним садом і зрозуміла, що по центру купола стояла велетенська будівля, та знизу цього було не видно, бо уся споруда була вкрита рослинами. Платформа набирала висоту, аж поки у стіні заквітчаній рожевим в’юнком, не відчинився отвір, і звідти висунулася біла дошка. Платформа м’яко пристикувалася до місця призначення, і Вікторія з полегшенням зітхнула. Досі було соромно навіть собі зізнатися, що рішення стати офіцером-дослідником, відмова від елітних військ було з одного боку продиктоване ще й страхом. Дівчина із задоволення стала на тверду поверхню і пройшла у середину. Там картинка змінювалася кардинально. Навкруги білі стіни, сіра підлога, чіткі форми, блакитне світло і нічого зайвого. Попереду були великі двері. Вони безшумно роз’їхалися в боки і Вікторія опинилася у кабінеті. Чоловік який схилився над комунікатором підняв голову, і на його симпатичному обличчі з’явилася посмішка.

      – О,Вікторія, ви вже тут, дуже радий зустрічі.

      Високий стрункий блондин у білій уніформі швидко пішов назустріч і простягнув руку.

      – Я Ксандер, дуже, дуже радий. Як там поживає наша люба пані Селіна?

      Вікторія трохи напружено посміхнулася. Ксандер вочевидь помітив, що гості не дуже зручно, тож плеснув у долоні СКАЧАТЬ