Крила Яструба. Д. Норгар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що корисні копалини, які добувалися тут, ішли «на ліво», майже ніхто не приховував. Та це все не те, хоча втрати, напевне, відчутні. Бо ж як би там не було, а нові світи по закону належали Об’єднанням Лорана, а не корпораціям. Ще була одна здогадка: під комплексом вітряків знаходилося якесь приміщення, куди допускалися тільки співробітники. Було діло, вона хотіла і туди зазирнути, але досить грізного вигляду охоронець з чемною посмішкою вказав їй на двері. У охоронця навіть зброя була, але що і від кого тут треба було захищати – незрозуміло. А ще вона чула постріли. Вони обходили клімат-систему, зчитували дані на місцях, і якраз поверталися, тоді Селін ще намагався пояснити це, як обвал каміння. Та вочевидь він не знав що, вона майже три роки не випускала зброї з рук, але залишилося лише погодитися.

      Вона дістала з кишені сріблясту «читалку» і перелистала сторінки, що вказували на економічні порушення. Ці дані ніхто і не додумався секретити, можливо не сподівалися, що студентка-дослідниця подумає пхати свого носа ще й туди. Вікторія поглянула на годинник. Двадцять годин до переходу. Треба просити перехід додому, а на Едер не хотілося повертатися. Якщо Ксандер дозволить, то це буде чудово. Дівчина поглянула на своє диво «шпигунської» техніки. Цікаво, години вистачить? В голові вже майже склалася картинка.

* * *

      Висока струнка жінка в сірому костюмі з довжелезним чорним волоссям. Зібраним у тугий хвіст, уважно роздивлялася те, що відбувається на екрані. Її чорні тонкі брови зійшлися, через що між ними утворилася глибока зморшка, якій було вже багато років. Дейлін вдивлявся в її обличчя. Скільки ж їй років? Він ще був курсантом, а вона здавалося була такою ж самісінькою.

      – Що ти про це думаєш? – сухо запитала вона, побарабанивши тонкими пальцями по столу.

      – Я? – він відхилився у кріслі. – Я думаю, що хтось дуже вправно підставляє керівництво. І судячи з такого успіху, це вдається йому на «ура».

      Жінка вимкнула монітор і присіла на край столу.

      Блакитні льодяні очі, як і колись наводили страху навіть на нього. «Очі змії», здається так тут казали про неї.

      – А здогадки якісь є?

      Білі брови сіпнулися догори.

      – Та що ви, пані Марате, які здогадки? Мене тут вже скільки років не було.

      – Дейліне, – говорила вона тихо, та коли отак, то ставало якось аж морозно, – якби я тебе не знала так багато років. Ти не гірше свого батька розумієш ситуацію. Тож не прикидайся.

      Він зітхнув.

      – Ні коли правив Науро Лейтон, ні коли став його старший син, ніхто не висловлював ніяких зауважень. Усі в Адарані були задоволені спокоєм і стабільністю.

      Дейлін замовк, зітхнувши.

      – А хто порекомендував використати вендів?

      – Радник Ордан. Перевірили – кришталево чистий, хіба буває схильний до прийняття не дуже правильних рішень. Та то не суттєво.

      Дейлін торкнувся завислого над столом знаку Служби Безпеки. Одразу ж з’явилася ціла купа даних і СКАЧАТЬ