.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Та я вже й так більшість позаганяв додому.

      Руд узяв іще пляшечку і якось дивно глянув на товариша. Дейлін натягнув білу майку і таки встав з ліжка.

      – Що?

      – Та ні, нічого.

      Шия затекла від безкінечного сидіння за екраном.

      – Ти якось аж занадто аскетично проводиш свою відпустку. Можна сказати: даремно втрачаєш шанси на всілякі пригоди.

      Дейлін лише головою похитав.

      – Тю, якийсь ти тут зовсім занудний зробився.

      – Та якось не на часі веселитися.

      – Я ж кажу.

      Дейлін вже почав розмірковувати над тим, чим би таким краще огріти свого товариша.

      – Слухай, де це поділася Мілорі? Чому ти зараз тут, а не в її палких обіймах?

      Рудгер всміхнувся і гикнув.

      – Моя незрівняна кохана мирно спить у нашому номері, бо майже до ранку гуляли, а потім ще, ну, сам розумієш.

      Дейлін махнув рукою.

      – І тепер ти прийшов сюди мені набридати.

      – Так, – він роздивлявся носки своїх чобіт. – А взагалі я прийшов запитати про новобранців. Ти вже вибрав кого і скільки хочеш узяти?

      – Нам потрібні троє пілотів, як мінімум з десяток «місячних котів», а ще декілька вузьких спеціалістів. Тож це саме менше двадцять місць.

      – Так, добре. – Руд піднявся і навіть не роззуваючись впав на постіль свого командира і захропів. Дейлін лише головою похитав.

* * *

      Пальці хлопця вправно бігали по клавішам. Вона сиділа у великому обшарпаному кріслі, підібгавши ноги, і дрімала під тихе клацання. Він періодично радісно вигукував, коли щось знаходив. А цього «щось» було там достатньо. Тільки здебільш, як здавалося Вікторії, не було варте уваги.

      – Ох і молодець же ж я!

      Вікторія відкрила очі. Спати хотілося неймовірно. Вона дивилася на рахунки які зараз були впорядковані.

      – І що? Я це вже бачила.

      Вартек хитро всміхнувся і натис кнопку.

      – А тепер – дивися. Тера дозволяє компанії Солід добувати корисні копалини, та ти ж певне знаєш, що компанія ця насправді належить Тері. Вони, як приватна компанія, продають усяку руду і платять податок, а продають вони усе це до чорта на кулічки, аж в Ермон так званій Остор. Але і це не саме цікаве. Ти ж пам’ятаєш де Ермон?

      Вікторія кивнула. Це було об’єднання на кордоні Лорану.

      – Так от, насправді компанія Остор, це якась незрозуміла штука. Не так давно наша СБ займалася цим питанням. У поле зору потрапив такий собі Тері Алан управитель, та й то фігня. Коли покопатися краще, то виходить, що цією компанією рулить Орот-Ат. Верліанець. І мені здається, що у Ермоні не все так просто. Та чомусь на нього забили. А от Остор по документам постачає техніку на Терн. До того ж, наскільки я зрозумів, вони не займаються устаткуванням для тераформування.

      Вікторія кліпнула.

      – Там усе наше.

      – А документи свідчать про інше.

      – А СКАЧАТЬ