Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ І звісно ж, не хотілося зустрічати Славка Зарудного.

      Славко сам підійшов до неї на перерві. І захопив зненацька.

      – Батько питав – як справи?

      – Добре, – вона погладила пластир на щоці. – Я тобі підшивки принесу завтра просто в ліцей.

      – Завтра мене не буде.

      – Тоді післязавтра, – сказала вона, думаючи про своє. Славко помовчав.

      – Мене взагалі більше не буде в ліцеї. Переходжу на екстерн… із репетиторами.

      Тепер помовчала Лідка.

      – Через… цю дурнувату колотнечу?

      – Так, – Славко не став відмагатися. – І взагалі, батько каже, що все це тільки початок. Буде гірше.

* * *

      – Ти куди?! – спитала мама. – Я ж просила… не виходити з дому!

      – Мені до Зарудних треба, – пробурмотіла Лідка, відступаючи. – Я вже по телефону домовилась.

      – Ти не можеш зачекати кілька днів? – спитала мама на тон нижче. – Пока не вщухне вся ця… все це…

      – Воно вже ніколи не вщухне! – гукнула з кімнати Яна. – Удома треба сидіти!

      – Ви перебільшуєте, – сказав із кухні батько. – Хай іде. Не війна ж, справді… І потім – вона ж до Зарудних!

      – Я обіцяла Андрієві Ігоровичу… дещо віддати, – сказала Лідка, відчувши підтримку.

      Мама врешті здалася:

      – Але щоб завидна була назад! І обов'язково зателефонуй, Тимур тебе зустріне від швидкісного…

      Лідка квапливо кивнула.

      Відцвітали плодові дерева. Подвір'я було все засипане пелюстками; Лідка боязко озирнулась. За кожним кущем бузку могла сидіти компанія з двісті п'ятої. Або з сімдесят сьомої. Чи просто безіменна компанія школярів, для яких самотнє дівча на вулиці – справжня знахідка…

      Батько недооцінював ситуацію. Не війна, ні. Але гірше за війну. Добре, що мама багато чого не знає…

      Але скоро дізнається, й тоді Лідку перестануть випускати навіть у ліцей.

      Вона поспіхом рушила до виходу з подвір'я; на вулиці, серед дорослих, було значно спокійніше. Потім залюднена станція швидкісного трамвая, потім привілейований квартал із патрулями. Відносно безпечний шлях.

      Лавка, протерта штанями місцевої молоді, тепер була порожня. Підозріло порожня; і ще підозрілішим було те, що за два кроки від неї, на місці колишньої дитячої пісочниці, сиділа просто на землі незнайома дівчинка.

      Лідка спершу притишила ходу, потім знову наддала в ноги. Дурних нема. Заводити розмову з незнайомцями, особливо якщо вони сидять на землі, безвладно схиливши голову…

      Погано, що вона сидить так близько до стежки. Лідка подумала, чи не зробити коло, та потім засоромилася.

      Дівчина підняла голову й подивилася… ні, не на Лідку. Крізь неї. Обличчя в дівчини було синюшне, а очі великі й безтямні, але не це злякало Лідку.

      Дівчина на землі виявилася Свєткою з четвертого поверху. Зовсім незнайомою Свєткою, в подертій кофті з чужого СКАЧАТЬ