Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ причалу; відбулося нахабне порушення кордонів: десятеро хлопців підійшли мовчки, у кожного в роті стирчало по цигарці, і Лідка внутрішньо заметалася, намагаючись порівняти сили. «Наших» було значно менше, якщо не брати до уваги дівчат, а чого на них зважати, які з ліцеїсток бійці?!

      Виявилося, вона помилилась. Ліцеїстки цілком боєздатні.

      Розмова була короткою й усуціль нецензурною. Чужинці прийшли навмисне для того, щоб побити морди «цим чистюлям»; майже в усіх нападників були кастети, і кілька ліцейських морд справді було розбито вже в перші секунди бійки.

      За всіма правилами «пацани» з двісті п'ятої мали вдовольнитися роз'юшеними носами, захопити трофейну картоплю й відбути з перемогою.

      Але все склалося не за правилами.

      У однієї з ліцейських дівчат, Зої, був газовий балончик. У іншої, Інги, шило; балончик вибили відразу. Шило виявилося значно ефективнішим.

      – А-а-а! Стер-рво!

      У найгіршу доцільну мить Лідка впізнала цього хлопця. Він був на дні народження у Свєтки, а тепер наштрикнувся на Інжин імпровізований стилет, скоцюрбився, двома долонями затискаючи рану, сорочка його стрімко темніла на животі, тим часом товариш його, також невиразно знайомий, уже збив Інгу з ніг і молотив й черевиками по грудях, по голові…

      Лідка заверещала.

      Хтось упав у багаття. Хтось влучно кинув камінь; хтось спиною налетів на гострий виступ скелі й безладно сповз на землю.

      – Мамо! – закричала Лідка.

      Усе повторюється, сказав її внутрішній голос із інтонацією Андрія Ігоровича.

      Вона повернулась і кинулася тікати. Спіткнулась, упала на купу черепашок і розбила собі щоку.

* * *

      – Чому?! Чому тебе весь час тягне, як свиню, в багно?! Чому ти знаходиш болото де тільки можна? Чому?!

      Маму було шкода. Та ще в день її народження…

      Після сутички на березі п'ятеро опинились у реанімації. Кілька хлопців із двісті п'ятої та з ліцею. Та ще Інга, яка наступного дня померла.

      Були сльози і крики. Ляпаси, від яких Лідчина голова відлітала далеко назад, дивно ще, як вона й зовсім не відірвалася. Були загальні збори в ліцеї, і закриті батьківські збори, і питання слідчого: хто завдав смертельного удару? Цей? Чи цей? Шило в засохлій крові: це шило? Не це?

      Лідка на все відповідала однаково, тупо: не пам'ятаю… не помітила… Злякалася, не бачила… І слідчий, худорлява молода жінка, усе дужче зневажала її й навіть ненавиділа. І не надто старалась приховати свої почуття.

      – Здається, дехто з наших дітлахів дуже сумно почне своє доросле життя… На початку циклу опинитися в колонії – паскудно, особливо для молодої людини…

      – А ви спочатку переживіть апокаліпсис, – сказала Лідка несподівано для себе.

      Слідча дивно подивилася на неї, скривилась і відпустила. Не підводячи голови, Лідка вийшла з кабінету директора, де відбувалися допити свідків, СКАЧАТЬ