Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      – Треба, мабуть, привітатися?

      Славко теж устав:

      – Чекай, я зараз гляну. Може, він запрацьований, тоді його не варто чіпати…

      І вийшов. Лідка знову всілася на диван і випростала ноги у м'яких хатніх капцях.

      Гра в дитячу дружбу, гра, в яку вона мимоволі втяглася, – мала, крім причуд, безліч плюсів. І доброзичливість ліцейських шкап не була найтовстішим із них.

      Найтовстішим плюсом був Славків батько. Якщо він приходив з роботи не опівночі. І якщо приходив не «запрацьований».

      – Лідко! – покликав Славко з коридору, і вже за голосом вона зрозуміла, що перегляду фільму не відбудеться. – Усе гаразд, батя цілком «при собі», зараз тільки вийде з душу…

      Лідка мимохідь глянула на себе в дзеркало.

      Про Андрія Ігоровича Зарудного ходило безліч чуток, іноді недобрих, а часом просто огидних. Лідка чудово розуміла, що людина, яка перебуває при владі, не може обійтися без численних недругів і ворогів, гірляндою навішаних йому на шию.

      Одна надто смілива газета мусила закритися – після того, як депутат Зарудний, згаданий в одній зі статейок, подав у суд і виграв процес «про захист честі та гідності». Інші мешканці бульварів так далеко не заходили, покусували депутата ніби ненароком, знишка, і вже на першу вимогу друкували спростування. Тим часом потужні проурядові видання не шкодували газетної площі під розумні статті Андрія Ігоровича, невимушені інтерв'ю з ним і величезні фотографії тонкого вольового обличчя. Депутат Зарудний був на вершині своєї слави.

      Або на підступах до вершини.

      Кажуть же – і кажуть усе гучніше, – що саме Зарудний стане наступним Президентом. Ото було б здорово, у Лідки Сотової – знайомий Президент!

      Лідка сама собі не хотіла зізнаватися, що тісне знайомство з видатною людиною лестить їй. Що тільки через це вона веде гру з остогидлим Славком, дивиться відик на шкіряному дивані та п'є каву з морозивом. Заради ось такого щасливого випадку: депутат повернувся рано, не надто «запрацьований», не від того, щоб поспілкуватися з сином… Ну і з гостею сина, що за щасливим випадком опинилася поруч.

      Рожевий після купання, депутат був убраний у простору домашню сорочку. Вологе волосся стовбурчилося – як у той морозний день, коли Лідка вперше заговорила з Андрієм Ігоровичем. Коли сподівалася докорів, прихованих образ, та чортзна-чого ще сподівалася…

      Подумати лишень! Якби не та зустріч – цілком можливо, вона поперлася б зі Светкою в передмістя і вляпалась би в історію, в один із цих молодіжних «витків», у якому якщо застукають – без розмов беруть на облік у психдиспансері і напихають таблетками. Це тепер. А тоді, взимку, про «витки» ще не знали.

      Славків тато ще тоді розповідав їй про те, як влаштовані ці «витки». І про мерзотників, які їх «завивають». І Лідка відразу відчула себе дорослою, досвідченою, таку на полові не обдуриш…

      Добре, що дурноголова Свєтка лише раз сходила на «виток». І що й не побачили.

      Ет, СКАЧАТЬ