Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хвилину з двору залунало голосіння. Десь стукнуло вікно; Лідка почула, як на поверх нижче відчиняються її власні двері, і хтось, здається батько, виходить дізнатися, в чому річ…

      Вона кинулася по сходах, але не вниз, а вгору. Дісталася до п'ятого поверху, залізною драбиною видерлася на горище; люк на дах давно був зламаний, щоб відчинити його, треба було лише правильно повернути ручку, Лідка знала як, причому знала від тієї ж Свєтки.

      На даху било в очі сонце. Якби не ліс антен і сплетіння дротів, тут було б навіть чудово, а ще краще було б, якби дах не було видно з усіх боків. Пригинаючись, наче партизан, Лідка подолала відстань від люка до люка. Спробувала трохи підняти – не піддається, тут вкотре постарався двірник. От морока; добрі справи завжди караються. Та залишила б Свєтку лежати під перехресними поглядами багатьох вікон – невже ніхто не підібрав би?! Ні, побігла, задерши хвоста…

      Так само навкарачки вона дісталась останнього, третього люка. Посмик, іржава ручка ледь не лишилась у неї в руках – та люк усе ж був таким ласкавим прочинитися. Радіючи своїй худорлявості, Лідка залізла в утворену щілину. Обдираючи долоні, спустилася залізними поперечинами – й облилася потом, почувши за спиною утробний регіт.

      Вони стояли на сходах, перегороджуючи їх кількома рядами. А як їм інакше стояти, якщо їх шестеро, шість здоровенних лобурів, а сходи вузькі, а майданчик маленький?!

      Усі вони курили, але запах від їхніх цигарок був недобрий. Неправильний запах. Лідка закашлялась.

      – Тю, по дахах вештається…

      – Дівко, хочеш закурити?

      – Дівко, йди сюди…

      За їхніми спинами були двері квартир п'ятого поверху. Якщо голосно закричати…

      – Я йду до депутата Зарудного, – сказала вона, не впізнаючи свого голосу. – Якщо я скажу – вас усіх посадять! Ти, – вона тицьнула тремтячим пальцем, – зі сто другої квартири!

      Їй випустили в обличчя струмінь солодкавого диму.

      – А… Це дівка з першого під'їзду…

      – То вона підстилка Зарудного?

      – Ага… Мабуть.

      Не було сумніву, що вилізти назад на дах вона не встигне; чиясь липка рука вхопила її за зап'ясток – у цей час на прогін нижче, на п'ятому поверсі, прочинилися двері – на ланцюжок – і верескливий жіночий голос заголосив на весь будинок:

      – Ану пішли звідсіля, паскудники! Я міліцію викликаю, ясно вам? Унадилися тут кучкуватися, свині, от зараз наряд приїде!

      Хлопці як один обернулися на звук; Лідка ринулась уперед і, пробивши собі дорогу поміж м'якими, ніби желейними, тілами, вирвалася на майданчик п'ятого поверху.

      Двері крикливої пані з грюкотом зачинилися; Лідка вже неслася сходами вниз, їй услід летіли тюкання і нудотний масний регіт.

* * *

      – Усе правильно, – сказав Славко. – Суспільство саме себе чистить. Я б не з-під поли цю погань продавав, а налагодив би випуск у промислових масштабах. Щоб у кожній аптеці – хоч лопатою греби. Усі, хто хоче, – будь ласка… Нюхати, СКАЧАТЬ