Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      – Я не так часто ходжу вулицями, – пробурмотів Зарудний-старший. – Але коли ходив – так, бувало, переходів не шукав.

      – От! – Славко підняв палець.

      Прочинилися двері. Бліда хвороблива жінка, Славкова мати, мимохідь кивнула Ліді, обернулася до депутата:

      – Андрію, я б хотіла…

      – Зараз, – Зарудний-старший кивнув. – Друзі, я вас покину… До речі, котра година? Щоб Ліді пізно не повертатися…

      Він ніколи не пропонував Лідці ні машини з водієм, ні грошей на таксі. Чітко відчував, видно, межі пристойності.

      – Я хотіла газети, – пискнула Лідка, щоб хоч якось полегшити собі розставання. – «Парламентський вісник»…

      – Славо, – депутат кивнув синові. – Видай Ліді підшивку за останній місяць чи два… Якщо сподобається – візьмеш іще, – здається, Андрій Ігорович трохи глузував. Не вірив у те, що «Вісник» Лідці сподобається.

      – Я прочитаю, – сказала вона, дивлячись йому в очі.

      – От і добре… Заходь іще, Лідо.

      – До побачення… Зачинилися двері.

      – Там шрифт дрібний, – сказав Славко невдоволено. – І папір жовтий.

      – А в мене зір гарний, – сказала Лідка, намагаючись опанувати спустошеність, яка прийшла на зміну гарячковому збудженню цього вечора. – Славо…

      – Що?

      – Ти ким хочеш бути взагалі? Теж політиком?

      – Батько не політик! – обурився Славко. – Він науковець перш за все, а вже потім… І я науковцем буду. Археологом. Закінчу універ і поїду далеко… нафіг. На розкопки артефактних Воріт.

      – Славку, – й голос затремтів. – А якщо… все-таки… це ДО НАС приїдуть на розкопки? Попіл розгрібати?

      – Панікерка, – сказав Славко стомлено. – На, ось тобі твої газети… Ходімо, я тебе проведу.

      Славко, як виявилося, мав рацію. Читати «Парламентський вісник» Ліда першим часом не змогла. Навіть змушуючи себе, навіть пробігаючи очима по рядках, вона вже з другого абзацу переставала розуміти, про що йде мова.

      Тоді вона здалась і почала проглядати лише зауваження в дужках; це були, як у п'єсі – ремарки. Тут аплодисменти. Там улюлюкання. Тут така-то фракція підвелась і вийшла із зали. А тут депутат такий-то намагався вхопити за барки депутата Зарудного, але той ухилився, і депутат такий-то, перечепившись на сходах, ударився головою об трибу…

      Лідка захопилася.

      Славкового батька одні ненавиділи, а для інших він був як прапор. Лідка взялася цілеспрямовано проглядати виступи Зарудного – і втяглася; варто було уявити, як Андрій Ігорович встає, спирається на трибуну, дає гостру відсіч опонентам… Уже й не важливо, що він каже, хоча говорить він, як завжди, розумні речі…

      Кілька днів Лідка насолоджувалася своїм маленьким газетним театром. А потім весна взяла своє.

      Ранками СКАЧАТЬ