Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зайшов уже вечiр, i знову гостро пахло молодняком. Зiрвався заєць i залопотiв по листях.

      (…Темна наша батькiвщина, i темнi в нiй лiси. Тягнуться вони на Полтавщинi мовчазно на захiд, на пiвдень).

      …Казав мiлiцiонер:

      – А може б, помирилися… Слиш, Савко?

      – Нiззя…

      – А то, їй-богу, могорич запили б…

      Савко гостро дивився в гущавину.

      Сонце, мабуть, упливло за обрiй, i в лiсi ходив уже важкий присмерк.

      Коли знову з’їхали на стежку, що веде на Млинки, Савко раптом схопив рукою гвинтiвку. Але в цей момент гримнув випал, i далеко пiшла грiзна луна.

      Конi рвонулись i кинулися з лiсу.

      Засвистiв вiтер.

      Гримнув ще один випал, i зашумiв лiс вiд цокоту копит: за млинчанами летiла погоня з голохвастiвцiв.

      Рудий мiлiцiонер зупинив коня:

      – Братцi, не бийте!

      Але Савко розумiв, що йому милостй не буде. Як божевiльний, гнав вiн свою кобилу на Млинки.

      – Цок! Цок! Цок!

      Iще далеко позаду солончани, але Савковi треба бiгти до вiтрякiв, поки острожники не вискочать iз лiсу.

      – Цок! Цок! Цок!

      Свистить вiтер у вухах. Гнiда кобила запiзнилась, важко дихає на дерева… (Невже навздоженуть?)

      …Свистить вiтер.

      …Нарештi Савко вискочив у поле.

      На заходi жеврiло (конало) небо. Десь горiли бур’яни пiд огнем польового повiтря. Поле горiло бур’янами.

      Знову гримнув випал – то вискочила на узлiсся ватага солончан.

      Савчина кобила пролетiла ще декiлька крокiв i гепнулась на землю.

      Захропла.

      Савко залiг за кiнський тулуб i почав одстрiлюватись.

      Ватага зупинилася.

      Але то був один момент: одразу ж солончани пiшли в обхiд.

      Тодi Савко рачки полiз до Млинкiв.

      Бiля вiтрякiв вiн випустив останню кулю й кинувся до першої хати.

      Ускочивши у двiр, вiн залiз пiд комору…

      …Скоро в дворi були й солончани.

      …Млинки наче вимерли, тiльки собаки завзято гавкали по дворах. Зачувши пострiли, млинчани поховались по хатах, не виходили.

      Голохвастiвцi витягли з хати хазяїна:

      – Кажи, де вiн? Ти ж бачив, куди вiн сховався? ’

      – Та я ж… їй-богу… Свиснув чмiлем у повiтря нагай.

      Хазяїн заплакав i вказав на комору.

      Заревли солончани, оточили будiвлю.

      Гей, ти! Чого перелякався – вилазь!

      I наставили пiд комору одрiзи.

      …Савко мовчки вилiз, подивився навкруги себе й похилив голову.

      Зловтiшними огняницями горiли в голохвастiвцiв очi.

      Пiдiйшли до Савка, мовчки роздягли його й голого повели в поле.

      Iшов по дорозi Савко й тупо дивився на полтавський лiс.

      …Млинки мовчали.

      …За вiтряками голохвастiвцi зупинились;

      – Хлопцi! В кого гострiший нiж? Виймай!

      …А СКАЧАТЬ