Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ (Потiм): кидається до дверей. Наталка зупиняє.

      – …Що?

      – Пiдождiть, я вам снiданок загорну, все одно запiзнились…А то пiдставляє пiд його обличчя дзеркало.

      – Гарний?

      Вiн знає, що все обличчя в сажi. Йому нiяково: чотири днi лягав не роздягаючись. Не вмивався.

      – Ех, Наталю!

      Вiн зiтхнув, але зачепити її не вiдважився. Поспiшає через сонний посьолок. Повз Торця парує, а далi парує в степу: тоскно дивитись на степ, де мрiє далина. Наталка дивиться синьо, так буває не часто, так дивляться не всi.

      I все-таки Юрко звичайнiсiнька людина, хоч i комунiст (це не Америка, але iстина, здорова логiка). Уже проклинав завод – важко, а коли приходив додому, уперто думав про Наталку.

      Тече життєва рiка одноманiтно, глухо перекликаючись в осоках (зелене баговиння в громовицю глибоко сидить у водi, i йому не страшно).

      Єсть заводський клуб. Улаштовували вистави – заводська молодь (заводська молодь у футбол i лявн-тенiс грає). Сьогоднi улаштували таку – на диво. Сам робiтник написав: i рай був, i пекло було. Виступали (як треба) промовцi: один доповiдач, а решта – так, свої, заводськi.

      Одному кричали:

      – Та ти, Юхиме, мабуть, злiзь, не шкандаль нашої фiрми. Юхим не слухав i все-таки договорив. I все-таки закруглив. Були оплески. Закiнчив «урою».

      Хтось ударив по халявi й iз задоволенням зазначив:

      – Хоч свiйський, та хитрий… Щоб тебе дощем намочило!..

      Остап, Юрко, Наталка – теж на виставi. Остап теж сказав:

      – От тобi й революцiя: i не видно її, i видно її. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не вiзьмеш, мов ужак вислизне.

      Наталка сидiла поруч Юрка. Її тiло торкалось його тiла, i йому було гарно. I спитала Наталка:

      – А що це таке, що й капiтал Маркса, i «Нива» Маркса: директорша колись виписувала?

      Юрко сказав Наталцi, i зрадiла вона:

      – А я оце два днi думаю: як же це так, що i в буржуїв був Маркс, i в нас Маркс. Невже одурили Ленiна?

      Прийшов… антракт. Пiсля вечора були танки. Юрко позiхав.

      Заводський паркан перстенiє мармурове: сiверко, димно, похмуро. Вийдеш за ворота – жовтява безпоряднiсть ланiв. Заглядають, вiдбiгають назад.

      Ах, давно це було, за молодости молодої, коли юнi дзвони юнiсть молоду дзвонили…

      …Кричали, кричали «кукушки», стукали, стукали молотки за брамою, а назад нема вороття.

      …Посьолок забайрачився у вiтах.

      До заводу ходять через залiзницю – дорiжка така, вторована, повз Торця – рiка така: фабрично-заводська, ховається в степах.

      Ходив Юрко. А до Юрка приходили комiтетчики, секретарi. Казали, що не так лекцiї читає, що доба епiзодичних пройшла. Юрко згоджувався, а десь на сподi своєї душi запитував, а ви звiдки знаєте? Фамiльярно похлопували його по спинi, а йому було чогось неприємно. Таранкуватi, мамулуватi, "типiчнi сурйози", але вони вважали себе за справжнiх представникiв пролетарiату.

      …I сказав Остап iз кутка:

      – Все це гарно, а ще б краще було, коли б хто з вас хоч пiвпляшки СКАЧАТЬ