Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ багато чого.

      Це даремно.

      Ми з товаришем Жучком не мiщани, красивих рухiв у нас не буде: у товариша Жучка не буде.

      За цим звертайтесь до гiтарних героїв гiтарних поем.

      Товариш Жучок – це тiльки «кiт у чоботях» iз жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революцiї i, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…

      А яке – ви самi знаєте.

      I тiльки.

      А зав’язки – розв’язки так вiд мене й не дочекаєтесь.

      Бо зав’язка – Жовтень, а розв’язка – соняшний вiк, i до нього йдемо.

      Розв’язка в гiтарних поетiв… От: «Вони поцiлувались, кiнець», або "О моя Дульсiнеє! Всаджу собi оцей чингал… Умирає…"

      Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не нашi…

      – А чиї?

      – Ви подумайте!

      Так от. Це не роман – це тiльки маленька пiсня, i я її скоро скiнчу.

      II

      В цьому роздiлi я оповiдаю про невеликий подвиг…

      – А чий? Ви подумайте!..

      …Зима, фуга, буруни, iще буруни…

      Потяг, залiзниця, й рейки, рейки в степ.

      На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: i тут – у депо, i там – у депо…

      I тихо в мовчанцi стоять снiговi станцiї: може, знову ми будемо бiгати сюди розгубленi, з запаленими очима, а за холодними станцiйними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.

      Але сьогоднi ми їдемо на Кубань, бо вiримо в свої запаленi очi.

      – Товаришу Жучок!

      Так, i товариш Жучок!

      …А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й нiколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда – то цiла революцiя.

      …На кожнiй станцiї тiльки й чути:

      – Козаки! Козаки!

      Всюди козаки, всюди бандити.

      Тягнеться потяг, як ледачi воли в поле, як ледачi воли з поля.

      Степ. Раптом:

      – Стоп!

      – Що таке?

      – Нема палива.

      Товаришi! Всеросiйская кочегарка в опасностi!

      Д’ех, яблучко, куда котiшся,

      Попадьош до Краснова – не воротiшся.

      I раптом:

      Ой на горi та женцi жнуть.

      – …Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити – i так сумно.

      …Степ. Фуга. Бурани й ще бурани.

      – …Єфто пятой вагон – антiрнацiональной. I скажу я тобє, братця, про народи. Латиш – єфто тiш, смiрной народ, мудрай; оврей – тож нiчяво. Ходя – катаяць аль тутарiн – суварай i вєрнай народ. А вот єфтот хахол – паняхiда: как завоя про поля аль про дєвчину – тякай!

      …Степ. Фуга. I рейки – рейки.

      – Козаки!

      – Козаки!

      – Де? Що? Як?

      – Хто панiку робить? Сволочi!

      Вискакують сотнi «наганiв», «бравнiнгiв», «гвинтiвок».

      Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сiв на тендер i полетiв: паровик одчепився й летить по паливо.

      Товаришу СКАЧАТЬ