Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мовчав.

      У кiмнату влетiв запашний вiтер.

      У далекiй кузнi спiвали молотки.

      За вiкном стояв город у вечоровiй задумi.

      А на горизонтi вiдходило шосе в степову бур’янову безвiсть.

      КIТ У ЧОБОТЯХ

      I

      Отже, про глухе слово: Гапка – глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то – глухо.

      А от гаптувати – це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або срiблом.

      …А то буває гаптований захiд, буває схiд, це коли пiдводиться або лягає заграва.

      Гаптований – запашне слово, як буває лан у вереснi або трави в сiновалах – трави, коли йде з них дух бiля плавневої осоки.

      Гапка – це глухо. Ми її: товариш Жучок.

      I личить.

      …От вона:

      Це тип: «кiт у чоботях»? Знаєте малюнки за дитинства: «кiт у чоботях»? Вiн дуже комiчний. Але вiн теплий i близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечiр у червiнцях осени.

      «Кiт у чоботях» – це товариш Жучок. От.

      А тепер я питаю:

      – Вiдкiля вони вийшли – товаришi Жучки? Скiльки їх вийшло? Га?

      А пройшли вони з краю в край нашу запашну червiнькову революцiю. Пройшли товаришi Жучки, «кiт у чоботях».

      …Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Вiдкiля вони вийшли – це Жовтнева тайна. !…Сьогоднi в степах кiнноти не чути, не бачу й «кота в чоботях».! Вiдкiля прийшов, туди й зник.

      …Зникли, розiйшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республiки.

      «Кiт у чоботях» – це муралi революцiї.

      I сьогоднi, коли голубине небо, коли вiтер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душi васильковий сум. ?

      Так! Я хочу проспiвати степову бур’янову пiсню цим сiреньким муралям. Я дуже хочу, але —

      – Я не можу: треба, щоб була пiсня пiсень, треба, щоб був —

      – Гiмн.

      Тому й васильковий сум: хiба я створю гiмн «коту в чоботях», щоб понести цей гiмн у глухi нетрi республiки? Хiба я створю гiмн?

      От її одiж:

      – Блюза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колiр «хакi», без гудзикiв, колiр «хакi» – це ж зелений, а вся революцiя стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур’янах, бiля шахти – де колiр «хакi».

      Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зiтхнути вiльно на всi легенi, на всi степи, на всi оселi…

      – На ввесь свiт!

      Спiдничка теж «хакi», а коли й не так, то все одно так, бо колiр з бур’янiв давно вже одбився в нiй. Так, i спiдничка теж «хак»". Вона трiшки подерта спереду, трiшки ззаду, трiшки по боках.

      Але спiдньої сорочки не видно, бо революцiя знає одну гармонiю фарб: червiньковий з кольором «хакi», тому й сорочка була зелена – тiнi з бур’янiв упали на сорочку.

      От.

      – Капелюшок… а на нiм п’ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: пiд капелюшком голена голова – не для моди, а для походу, для простору.

      I нарештi —

      – чоботи.

      Ну, тут ясно: подивiться на малюнок, той, що за дитинства.

      Досить?

СКАЧАТЬ