Сині етюди. Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ машину! Знаєте: колись я вийшов iз цеху на повiтря пiсля нiчної змiни. Цокотiли молотки, гудiли машини – i все задумливо. А вгорi одне небо з зорями – i тiльки. За заводським парканом тиша – нiч. Тодi в головi мудро, тодi в серцi мудро, тодi я цар життя, i моя голова пiдпирає темно-синю височiнь.

      Редактор Карк заговорив до дiвчат:

      – Вiдкiля ви?

      – Хi! хi! хi!

      Але одна смiливо сказала:

      – Що тобi, паничу? Подивись на себе: тобi жити два днi. Хiба тобi до дiвчат? Здригнув.

      – Вiдкiля це ти знаєш?

      – Знаю! Тепер усе пiшло на комунiю. Всi знаємо. I заспiвала:

      Ципльонок жареной, ципльонок вареной,

      Ципльонок тоже хочiть жить.

      Я не совецькой, я не кадецькой,

      А я народной комiсар.

      I говорила:

      – Бач, i той лiзе в комiсари – ципльонок.

      – Да… – сказав i одiйшов. Думав…

      …Увечерi бачив Шкiца. Дивно: почав одягатися краще, навiть надто. I комунiсти одягаються краще, може, й не всi – неп.

      Шкiц органiзовує трест i вже не говорить про Україну, тiльки iнодi мало.

      Але вiн каже:

      – Практика – рiч велика. Це життьова пошлiсть, але й життьова мудрiсть. Треба жити. Так пiсля пожежi: стоїш на руїнах – важко, бо смердить трiшки й нагадує… та треба жити.

      Карк нервово кинув:

      – Пiсля пожежi не смердить! Шкiц уперто заявив:

      – Пiсля пожежi маленький дим i… смердить.

      I розiйшлись.

      Знову наростала злiсть. I на Шкiца. Був самотнiй, сунула непереможна стихiя: степова пожежа… А потiм буде дим. Крiзь дим вирисовується дiрка на чолi…

      …Цiлу нiч горiв степ, бiгли отари товару, ревли, i душно було в повiтрi…

      Так снилося.

      XIII

      Справа посувається до розв’язки. Як ви гадаєте, чим закiнчиться новела? Американцi не читають творiв iз нещасним кiнцем, слов’яни навпаки – така вдача в тих i других. Я буду щиро казати: я сам не знаю, чим закiнчиться вона.

      Проте над новелою я працював чимало. Я нарочито не знаю, чим вона закiнчиться.

      Я не хочу бути зв’язаним. Я хочу творити по-новому. Все-таки новелу мою дочитайте – iнтересно, до чого я прийду?

      XIV

      Уривок iз мого щоденника. Мiркую про сучасну українську белетристику. Думаю так: iде доба романтизму. Хто цього не розумiє, багато втратить. Реалiзм прийде, коли з робфакiв вийдуть тисячi, натуралiзм – коли конче запаскудимо життя.

      XV

      В новелi два головнi типи: Карк i Шкiц. Я хотiв, щоб Нюся покохала Карка, а Шкiц Нюсю. Вони не покохали, i не треба. Проте не можна в кожнiй новелi про кохання – як ви гадаєте?

      XVI

      Навiщо стiльки роздiлiв?

      Така психологiя творчого iнтелекту: дати якомога бiльш навiть тодi, коли не можна.

      XVII

      Ранком заявив вiдповiдальному, щоб пiдшукав йому заступника.

      Спокiйно:

      – Добре.

СКАЧАТЬ