У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

      Розділ VIII

      Шеститисячне військо темною рікою сунуло на Черемошку. Кіннотники та піхотинці з аркебузами, списами, рогатинами неспішно просувались по землі Корецьких. На возах вантажені залізні гармати із ядрами. Так, княгиня Ружинська жодного шансу не залишить зрадливим черемошчанам, які забули ласку колишніх власників і так просто здались Корецьким. Софія ось вже тиждень їде верхи – однак похідне життя її ажніяк не втомило. Навпаки, пані в залізній кірасі та в чоловічому вбранні почувала себе вільною та необтяженою жодними умовностями. Вона на рівних ділила трапезу з іншими шляхтичами, на рівних з ними спілкувалась. А панство зібралось славне та звитяжне. Братик її Самійло Лащ невідомо якими вмовляннями та обіцянками пригорнув на їхню сторону київського ротмістра Адама Олізара, білоцерківського підстаросту князя Булигу, київського суддю Михайла-Силу Новицького, шляхтича Ольбрехта Брестського. Всі вони насолоджувались походом – тож штурмувати Черемошку не поспішали. Однак, Софію це не бентежило. Вона теж отримувала неабияке задоволення. Жінка лагідно усміхнулась вершнику, який її супроводжував. Адам Ружинський – молодший брат її чоловіка, сміливець, їхав без броні – у пишних і яскравих шатах, немов намагався справити враження на неї, пані в латах, яка вела похід уперед. Адам їй підморгнув. Софії подобалось це залицяння – ну то й що, що найближчого родича.

      – Що ви плануєте робити із Черемошкою? Вам треба буде залишити там велике військо, аби його втримати. Корецькі безсумнівно спробують повернути землю.

      Адаму ніяк не вдавалось вивідати плани Софії. І після того, як вони перейшли ріку Рось, оминули Погребище і вже наближались до колишнього замку Ружинських, він став думати, а чи має план його родичка? І чи не взяти ситуацію в свої руки? Хоч із Софією йому слід бути дуже обережним, знає він – ця жінка підступна. Однак живе у його думках відтоді, як він побачив її – молоду в білосніжних весільних шатах на братовому вінчанні. Ох, як же він побивався, що не розгледів у тому дівчиську з сусіднього села таку гожу панну. Відтоді вона не йде йому з голови і, здається, сама вже про це знає. «Не жадай жони ближнього свого» – промовляв собі Адам, коли тікав з вітчизни, вирушивши на навчання в далеку Італію, те саме повторював, коли повернувшись, знов побачив братову. А тепер вона їде поруч, без чоловіка, так близько від нього, лише простягнути руку, щоб обійняти її стрункий стан. Вершник з-під лоба зирнув на золоті кучері княгині, що вибились з-під косматої шапки.

      – Не хвилюйтесь, Адаме, ми Корецьким це місто не віддамо, – Софія лукаво усміхнулась, натягнула шкіряну рукавичку, яка була їй трохи завелика, тупнула коня під боки – і гайнула вперед. За нею – особиста варта княгині.

      Зелені пагорби простягались ген за обрій. Невисокі дикі вишні та груші ховали в темному листі свої поки що дрібні й непомітні плоди. Принишкли гомінкі цвіркуни, зачувши стукіт тисяч кінських копит. Сховались у полях всі тварі небесні і земні. Чорна ріка впритул наблизилась до міста, СКАЧАТЬ