У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ челюсті – як беззубий парасчин рот. Княгиня ковзала поглядом по крихітній світлиці і не знала, з чого почати свою розповідь. Але ворожка чекати не стала і завела першою:

      – Зозулька повинна знати, що в руках у неї страшна річ, потужна… – мовила Параска не відриваючись від цвіту.

      – Звідки ти знаєш? – перервала княгиня ворожку. – Що, служки вже розтеревенили?

      – Ні, пані. Бачила я… чорний ворон простягає над вами крило і ця річ допоможе йому, – нарешті Параска підвела на Корецьку свої темні очі. І від того холодного погляду Анну пересмикнуло. – Але ви маєте знати, що будь-яка сила – лиха чи добра – може піти вам на користь. Головне, мудро до неї поставитись.

      Господиня потупила погляд, намагаючись зрозуміти слова старої. Параска ж так і не відірвалась від справи і далі перебирала цвіт, даючи час Корецькій подумати над її віщуваннями. Нарешті княгиня промовила:

      – Це книга, Параско, і я не можу її прочитати. Бо вона на тій мові, яку я не знаю.

      – Хто шукає, той обряще, – віджартувалась баба і усміхнулась своїм буззубим ротом. – Ворон допоможе вам знайти людину, яка стане вашим спільником, зозулько.

      Стара прудко підвелась, немов й справді спина її ажніяк не турбувала. Через це Корецька хижо усміхнулась: – «От, брехуха…» Ворожка немов прочитавши думки, хазяйці підморгнула і потягнулась за мискою, з глечика налила туди воду і вмостила її на столі.

      – Дивіться, пані, на цю воду уважніше. – Стара вилила струйкою темну рідину, схожу на олію. Та почала розпливатись у воді, звиватись змією, утворюючи складні візерунки. – Чого ви прагнете, моя пташко? Чого ви найбільше хочете? – промовляла стара пошепки.

      Анна вдивлялась у темну пляму, яка з кожною миттю все більше розпливалась поверхнею води у мисці, захоплюючи новий простір.

      – Я хочу, аби Корецькі стали рівними з правителями і королями. Аби наша земля була лише нашою, могутньою і нездоланною. І я… – Корецька спинилась і осягнула, що хоче, аби її – саме її, Анни з роду Ходкевичів, дружини Юхима Корецького, влада була повною і всеосяжною.

      Стара на це лише всміхнулась. Їй бо, Парасці, ворожці із баби-прабаби, не знати, що найбільше жадають люди – слави, влади і багатства.

      Стара своїми порепаними губами щось прошепотіла, відлила воду у меншу миску і наказала випити її. Княгиня на ворожку зирнула розгублено.

      – Якщо ви цього хочете, то усе у вас вийде. Пийте, – прошепотіла стара, підносячи до вуст Корецької зачакловану рідину. – Головне не бійтесь, страх поганий порадник…

      Анна заплющила очі і залпом влила в себе чаклунство. На смак воно було гидке, від того закашлялась. «На життя чи на смерть?» – промайнула думка в її голові, та княгиня її відігнала. Витерла рукою свої червоні вуста і підвелась.

      – А це вам, зозулько, калина, накажете, аби відвар зробили з неї. Тримайте. Щоб ніхто не подумав, що ви за чарівництвом до мене приходили. – Стара СКАЧАТЬ