У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хусточку і почала складати її то в квадрати, то в трикутники. Лащ вирішив перервати мовчанку.

      – Як там твій чоловік? – спитав він Ружинську, та вона жодним чином не виявила, що їй ця тема розмови цікава.

      – Я Корецьку бачила сьогодні, – натомість відповіла Софія.

      – Так, вона землі збирає, пантрує їх, як та орлиця. – Лащ протирав свого ножа.

      – Я хочу забрати в неї свою Черемошку. – Ружинська вимовила рішуче.

      Самійло нарешті зацікавився розмовою і глянув на кузину:

      – Нашу Черемошку, Софіє… Але потрібні люди.

      – Хто може піти з нами? – очі жінки зблиснули хижими бісиками.

      Лащ вишкірився:

      – Ми таку армію зберемо, люба… Що можна буде й Київ нею взяти.

      Розділ VI

      Княгиня Корецька обережно торкнулась шкіряної палітурки манускрипту. На кутку – застиглі краплі воску. Жінка подушечками пальців провела по ребру книги. Анна ось вже котрий час у роздумах. Книга ця таємнича, на невідомій їй мові – і зрозуміти, про що вона, і чи важлива насправді, хазяйка Лісників не може. Самотужки їй не вдасться осягнути – що ж за секрет ховається під цією темною шкіряною обгорткою. Літери, якими написаний манускрипт, напевне юдейські – але і в цьому княгиня сумнівалась.

      Жінка накрила фоліант червоним оксамитом і сховала у скриню, що стояла у куті під образами. Дістала перо і чорнильницю і стала писати листа Лаврентію Зизанію. Більш досвідченого богослова і людини вченої не знайти на всіх русинських теренах. Лаврентій досконало знає грецьку, яку викладав у братських школах Вільна, Бреста та Львова. А ще він упорядник першого словника із церковнослов’янської і взагалі людина вчена і мудра. Та й віднедавна служить Корецьким. Князі запросили його в один зі своїх найкращих храмів у родовому Корці.

      Лист був коротким, бо Анна саме кликала панотця відвідати її Лісники. Для Зизанія – це означало наказ явитись перед її очі. Листа пані віддала служці – аби його доставили богослову якнайшвидше. Господиня ще раз поглянула на скриню, де був захований її манускрипт, недбало перехрестилась, накинула на плечі чорний куртас, підбитий хутром лисиці, та поспіхом полишила опочивальню.

      Княгиня вийшла надвір, челядь, що поралась просто неба, схилила шанобливо голови. Утім, господиня на слуг навіть не звернула уваги, вона попрямувала через замковий майдан, повз дерев’яні оселі вартових та стайні. Господиню помітив Євстафій, який в сірій сермяжній сорочці чистив коня. Чоловік підвівся і довго проводжав поглядом струнку постать у білому розшитому золотом рантусі, який від стрімкої ходи серпанковим шлейфом розвіювався на вітру, немов то була й не пані – а сам янгол зійшов із неба. Євстафій озирнувся у бік, щойно почув гигикання своїх підлеглих. Вони напевне помітили милування командиром господинею. Через це той розсердився і виплеснув воду з відра у їхній бік:

      – Щоб всі коні у стайні були чисті, інакше – по 20 ударів отримаєте! Втямили?! – гукнув до глузливих козаків, кидаючи СКАЧАТЬ