У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ знак, що готова до розмови. Охоронець підніс згорнутий жовтавий папір.

      Та саме в цю мить з боку муру почулись сурми. Варта з башти радісно вигукнула:

      – Хазяїн повернувся!

      Анна скривилась «Невже Юхим? От же ж нечистий приніс…». Господиня вже повернула у бік світлиці, зустрічати чоловіка зовсім їй не хотілось.

      – Князь Самійло з вершниками, – знову почулось із башти. На що Корецька розвернулась до брами і запроменіла посмішкою. Вона помчала у бік частоколу, видерлась на стіну і спостерігала, як вервечкою на замкову гору підіймаються вершники, на чолі яких її син, первісток, любов усього її життя. Чи була в цей час бодай одна жінка на цілім світі щасливіша за неї? Ні, звісно, не було такої.

      У браму в’їжджав загін. Слава про Самійла Корецького розходилась усією Реччю Посполитою. Бо не було хоробрішого і завзятішого воїна, а ще красеня і нежонатого хлопця. Син спішився з коня і майнув до матері, зняв шапку і вклонився.

      – А що це, синку? Де твої кучері?

      – Мамо, так модно. Чуб називається.

      – Да де ж там модно? В тебе такі чудові кучері! – обурилась Корецька, на що син пригорнув матір, яка ще не вирішила, злитись їй чи радіти.

      – Мамо… – прошепотів він схилившись над господаркою Лісників. Самійло був статечним і дужим. Корецька видавалась дрібною порівняно з ним. – Я приїхав не сам. З Вишневецьким-Корибутом.

      – Цього ще не вистчало, – буркнула Корецька, але всміхнулась сину.

      – Михайле, ходи сюди. Це моя матір, княгиня Корецька.

      Зняв шапку і вклонився так само поголений, як і її син, трохи старший за нього чоловік. Ох, чи їй не знати Михайла Вишневецького-Корибута! Ще той авантюрист. Але господиня Лісників йому мило всміхнулась:

      – Ми сьогодні влаштуємо бенкет на честь такого дорогого гостя!

      – Мамо, не треба. Ми поїдемо завтра зранку. В Лубнах готуємо похід на Московію. – Самійло підхопив матір під лікоть і повів у бік світлиці.

      – Знову в похід? – материнське серце зіщемилось. – Ти ж тільки з півдня повернувся, синку.

      – Мамо, якщо все вдасться, Московія буде наша. – Молодик і справді радів новій війні.

      – Та чи потрібна вона нам? – Корецька ніяк не вгамовувалась і лише міцніше стисла руку сина. Але згадала власні бажання. Чи не вона прагне, аби Корецькі стали рівними королям. Чи не в битвах здобуваються нові землі і слава? Чи не почало діяти парасчине ворожіння?

      Княгиня перетнулась поглядом із Євстафієм. Як вона могла забути про лист?! Охоронець так само, як і раніше стояв на ганку. Він передав господарці аркуш. Той був не запечатаний. Княгиня пробігла поглядом по рядках і зблідла. Губи її міцно стиснулись від люті – жінка розірвала послання навпіл.

      – Матінко, що сталось?

      Княгиня заплющила очі і металевим тоном видушила з себе:

      – Ружинські СКАЧАТЬ