У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

      Іван потягнувся в кишеню жупана і дістав звідти білу хусточку з золотом вишитою монограмою «А К», підніс її до носа і вдихнув солодкі пахощі, якими була просякнута дорога і тонка тканина. «Що ж робила Корецька у забороненому для неї, жінки, вівтарі? Чому зіштовхнула ковчег із мощами?»

      Княгиня зустріла Івана Мужиловського начебто і приязно, посміхалась, звеліла принести наїдки та дороге угорське вино, але знав Іван, що підозрює ця жінка про причину його приїзду.

      – Я ж не просто так до вас завітав, княгине… – чоловік розправив плечі і пильно подивився на Корецьку.

      – А я не просто так, пане, вас тут щедро зустрічаю… Ви ж бо розумієте, чого мені це варто. Ви перейшли під руку Папи, а, як ви знаєте, мій чоловік – поборник грецької церкви з головним поводирем нашим патріархом в Константинополі… – Господарка Лісників намагалась перевести тему, аби лише не спитав її уніатський протопоп про мету приїзду до його монастиря.

      Але Іван вирішив припинити безглузді балачки і дістав з кишені хустинку. Підняв руку над собою і замайорів той носовичок, як білий княжий стяг. Господиня зблідла наче те полотно. Опустила додолу очі і стала нервово відбивати своїми тонкими пальчиками по стільниці, вкритій шовковою скатертиною.

      – Це ваше, княгине? – голос Івана був на диво м’яким, геть не сердитим.

      – Не буду вам брехати. Моє, – жінка нарешті підвела очі.

      – Чому ви були у вівтарі? Чому розкидали мощі? Це ж гріх. Смертний…

      – Я хотіла подивитись, чи в уніатів все таке ж саме, як і в нас, православних… І скриньку зіштовхнула ненавмисне… Я досі молюсь, аби Всевишній мене пробачив, – здогадалась, як викрутитись жінка, і перехрестилась, аби її слова були більш переконливими.

      – Ну що, пересвідчились? – усміхнувся Іван Мужиловський.

      – Так, все теж саме… – зітхнула з полегшенням княгиня.

      – В мене до вас пропозиція, пані Анно. Я обіцяю про цей ваш гріх нікому не сказати, якщо ви повернете унійній братії Видубицького монастиря Кончу-Заспу.

      Жінка на це вибухнула:

      – Ви пропонуєте мені віддати мої ж землі?

      – Це не ваші землі… І те, що ви скоїли… – Мужиловський намагався говорити спокійно, хоч сам вже почав лютувати.

      – Тільки спробуйте слово сказати, я вас розчавлю і не подивлюсь на вашого Папу… – на ці аннині слова протопоп підскочив і вже схопився за шаблю, як руку його за спину завів чорнявий вартовий княгині.

      – Ви погрожуєте архієрею! – вигукнув Мужиловський і до світлиці заскочили його охоронці.

      – Я погрожую шляхтичу, який посмів мене – княгиню – звинувачувати у гріху, який я не чинила. Подавіться цією ганчіркою! – не вгамовувалась Корецька. В світлиці зчинилась бійка. Почувся звук металу, вартові протопопа та козаки княгині, як ті вовки, накинулись одне на СКАЧАТЬ