Отаман. Виктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ цю похідну тактику скасував старшина козачого полку, який прийняв командування колоною. Дозорні все частіше стали застрягати. Рухаючись паралельно і попереду колони на висотах, вони натикалися на непрохідні гряди, провали й навислі скелі. Змінювати втомлених складним шляхом дозорних ставало все складніше, а далі паралельний шлях уздовж гірських доріг став неможливий – гори були надто стрімкі для цього. Після того, як генерал відбув, тактику паралельних дозорних більше не застосовували ні в колоні, яку супроводжували пластуни Кулі, ані деінде.

      До обіду шлях був нудним. Очі все ще сліпив мокрий сніг, який розмочив дороги, і на взуття налипала глина. Курити, розмовляти і співати забороняв статут і можлива близькість ворога. Залишалося тільки жувати сухарі й згадувати милі рідні краї, теплу хату і гарячий борщ.

      Після обіду прозвучала команда «зупинитися», і відразу пролунав залп попереду колони.

      – За мною! – голосно скомандував Куля.

      У передчутті чогось такого Батя ще годину тому відправив у голову колони Неліпу й Бурсака.

      – Дорогу! – ще голосніше крикнув Юхим Олексійович, і дружинники відразу потіснилися.

      Їм уже добре було відомо, хто такий Куля, чому він найкращий друг Зоравара Андраніка і чому пластунів обходять стороною не тільки головні охоронці порядку та дисципліни – урядники, а й стороняться панове офіцери.

      Інтервали між загонами дозволили зупинитися колоні, не змішавши ряди. Уздовж колони забігали молодші офіцери. Старші потягнулися в голову, щоб з’ясувати ситуацію. Але постріли так само раптово замовкли, як і почалися.

      За п’ятнадцять хвилин до старших офіцерів зі стіни мокрого снігу ступив підосавул Куля в супроводі Бурсака.

      – Продовжимо шлях. Нічого особливого. Кінний загін курдів вийшов на шум, вирішивши, мабуть, що це обоз. Неліпа такого не прощає. У них троє вбитих. Поранених курди забрали з собою. От і все…

      – Дозвольте доповісти!

      Юхим Олексійович повільно обернувся до Бурсака, а потім невдоволено завважив, що панове офіцери бажали знати більше.

      – Доповідайте, пане добровольцю, – крізь зуби процідив підосавул і відступив на крок убік.

      Перш ніж доповісти, Бурсак вийняв з-за пазухи черкески ганчірку і неквапно її розгорнув.

      – Ось! – сказав однорічник і, мов на ярмарку, простягнув старшим офіцерам якусь залізяку.

      – І що це? – першим запитав штабс-капітан Карельков.

      – Як це що? – стенув плечима Бурсак. – Це ж підкова. Сковирнув з убитої конячини. Ні кінь, ні підкова вершнику вже не знадобляться…

      – Ану-ну… – протягнув руку командир кавалерійського ескадрону. – Точно підкова. І не підкова, а… Дивіться, що ці горці тут придумали. Підкова непроста. Не дугою, а суцільним п’ятаком. З такою підошвою коневі ніякі камінці на дорозі не страшні. Не те що нашим – скалля СКАЧАТЬ