Название: Отаман
Автор: Виктор Вальд
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Историческая литература
isbn: 978-617-12-8285-8, 978-617-12-8286-5, 978-617-12-8094-6
isbn:
Ті війська, які шли попереду, усе, що могло горіти, використовували для приготування їжі та обігріву. Тому в будинках уже не було ні віконних рам, ні дверей, ні лавок, ні жодної дерев’яної тріски. Протяги люто гули і тягли за собою в будинки-сараї колючий сніг. Уранці над тими, кому пощастило заснути під дахом, утворювався білий сніговий горбок, анітрохи не менший, ніж над тими, хто ночував під небесами.
А там, за сніжною імлою, навіть ночами лунали розриви артилерійських снарядів і скрекіт довгих кулеметних черг.
Ранок п’ятого дня походу видався ясним. Християнський Бог, а може, й мусульманський Аллах вирішив поглянути на те, що діється на Вірменському нагір’ї. Чхнув або просто здув олив’яні хмари, і вони вмить зникли. Солдати й козаки мало не осліпли від яскравого сонця і небесної блакиті, але все одно витягали шиї, зігріваючи обличчя несподіваним теплом.
Потім ішли, гадаючи, як довго ще вистачить Божої ласки. При цьому одностайно вирішили, що ненадовго. Не повинно радувати Господа (або Аллаха) те, що людина проливає людську кров. Тому вже до вечора, в кращому випадку вночі, доброта Всевишнього може закінчитися й почнуться морози та сильні снігопади.
У тих думках не відразу й схаменулися. Лише на третьому розриві артснаряда по хвосту колони кинулися вперед, під скелі. Але чотири гірські турецькі гармати спішно перенесли вогонь на авангард. Тепер шрапнель рвалася над головами кавалерійського ескадрону, розсіюючи його по невеликій рівнині між гір.
– Ходімо по гребеню гори. Може, так дістанемося до батареї, – вирішив Куля.
– Далекувато буде. Але, може, маузер і впорається. Давно мені кортить перевірити німця на дальність і кучність, – погодився з отаманом його кум Чупа.
Пластуни подерлися за підосавулом. Добре, що схил був не особливо крутий і не мав кишень із сипучим камінням. Було й важке місце, майже вертикальне. По ньому спритно гірською кішкою виліз непоказний, але верткий і чіпкий, як акробат, пластун, якого всі, зокрема й отаман, називали Єгоровичем. Прилип до скелі, намацуючи кінчиками пальців виступи й западини, відтак швидко досяг гребня гори й скинув закріплений на «кішку»[59] канат.
Опинившись на висоті, пластуни вирішили, що гребенем іти можна, але краще бігти.
– Ну, хто перший?! – підбадьорив Батя.
І не встигли переглянутися пластуни, як Бурсак уже нісся по тонкому, місцями завтовшки з канат, вістрю гірської вершини.
– Ловке чортеня, – ахнув, піднявшись останнім, богатир Цвешко.
– То СКАЧАТЬ
59
Трихвостий залізний гак.