Отаман. Виктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дні тому розповідали в колонах російських військ про те, що курди «бешкетують» у тилах над обозами військ, що атакували. Експедиції кількох сотень козаків швидко розігнали «бешкетників», частина з яких відійшла до Персії за Арарат, а інша – у турецький бік, розносячи чутки про жорстокість російської армії.

      Ці чутки вже досягли гірських районів Курдистану – аж до цього селища, завбільшки з два козацькі подвір’я. Воно виявилося порожнім.

      Та й селищем це важко було назвати. Звичайні нори, вириті в глині, або кам’яні мішки. Ці тісні житла були вкриті очеретом, обліплені сумішшю глини і гною. Недбало складені з дикого каменю крихітні загони для худоби не мали вікон, а отвір для входу радше нагадував щілину.

      Швидко переконавшись, що в цих курдських ханах-нетрях немає мешканців, Неліпа усміхнувся.

      – Ще й години нема, як пішли. Поспішали. Немає тут того доброго чолов’яги на ім’я Хамід Аша. Два віслюки на прив’язі стоять… У тандирі[53] ще кізяки не охололи.

      – Зате ні жмені зерна й жодного баранчика, – тяжко зітхнув Бурсак, який устиг оббігти другу половину селища.

      – Ще день-два, і будемо так само зітхати, згадуючи про консерви, – зітхнув і старший дозору. – Іди, дай сигнал «вільний шлях». А я займу просторішу хану. Вночі піде сніг.

***

      – У сніги й підуть. На світанку рушать в гори, а там Господь не відмовить у милості нашим братам.

      Із цими словами командир вірменських добровольців Андранік Озанян пішов відддати останні команди тим дружинникам, які рано-вранці вирушать у турецькі тили.

      На невеликій скатертині із запасів Кулі ще залишилися шматки чорного хліба, трохи сала в прожилках і порожні банки з написом «Консерви для військ». Дві м’ясні – «смажена яловичина» і «гуляш з яловичини» – були порожні, а з дна м’ясо-рослинної «горох із м’ясом» штабс-капітан Карельков усе ще шкріб горохову кашу.

      – Дуже дзвінко ви стукаєте, Петре Арсентійовичу, – з турботою оглянувши своїх сплячих пластунів, звернувся до нього підосавул Куля.

      Хоч і не вповні здружився Юхим Олексійович із помічником коменданта Игдира, але приємно було визнавати, що Петро Арсентійович – не паперова душа, а бойовий офіцер, який не злякався йти на чолі похідної колони поруч із пластунами. Не скривився, коли дізнався, що місце для ночівлі Куля запропонував поруч зі своїми козаками. З ними й вечеряв, з ними й сміявся, коли пластуни жартували один з одного і з того, що пережили за день. А потім ще раз сміявся, коли хлопці з подробицями перекладали сказане з української на російську мову. Багато українських слів пам’ятає Петро Арсентійович, син воронезького поміщика, від своєї няні-українки, а ось вимовляє їх кумедно. З цього не жартують пластуни, тільки кліпають очима та сльозу веселу витирають. Хоч як говорить, а свій – з Воронежа. З козацьких українських земель Східної Слобожанщини!

      Не похмурим і сумним, але зовсім іншим став Петро Арсентійович після вечері, коли в тісний курдський хан втиснувся командувач вірменськими добровольцями Андранік Озанян із двома своїми командирами СКАЧАТЬ