Отаман. Виктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Видно, вже про все переговорив з офіцерами і з тим Андраніком підосавул Куля. Тому, наблизившись до своїх хлопців, тихо звелів:

      – Виймайте ковбаски.

      Командир дружинників щось сказав вірменською, і його люди зайняли позиції по колу, навіть і не намагаючись поглянути, що коїться в них за спинами. А там, у центрі кола, на розстеленій офіцерській бурці одну за однією викладали витягнуті з пластунських наплічників «ковбаски», зшиті з міцного армійського брезенту.

      – Усе? – суворо запитав підосавул Куля.

      – Все! – за всіх відповів його кум Чупа.

      – Рахуй, брате Андраніку. В кожній ковбасці по сто монет, – звернувся Юхим Олексійович до старшого з дружинників.

      – Знаю тебе, брате Куле! Жодної монетки не втратив. Одну справу робимо. Дай, брате, я тебе обійму! Два роки не бачилися, мій вірний друже.

      Друзі міцно обнялися.

      – І все ж, панове, існує порядок, – нагадав один з офіцерів.

      – Авжеж, пане штабс-капітане. Ось опис і наказ, – Куля простягнув гарнізонному офіцерові документи, і той відразу почав перераховувати цінний вантаж.

      – Отже, скоро виступаємо в похід разом! – поплескав по плечу Юхима Олексійовича його вірменський друг.

      – Час почати війну! – широко усміхнувся у відповідь підосавул Куля.

***

      Праворуч у тіні – сіро-чорні гори. Ліворуч із сонячного боку – світло-бурі. Між ними – попелясто-сіре листопадове небо. По тому натягнутому матовому полотну зверху важко перекочуються олив’яні хмари, подекуди вигинаючи й затемнюючи його. Знизу між тими вигинами час від часу вітер протягує кручені, як джгут, хмари. Витягнуті на багато верст такі молочні ріки самі собою рвуться і, осідаючи на зуби гір, з німим болем стікають по схилах розірваними клубами. Ті клуби тануть і ближче до підніжжя гір стають краплями крижаної роси – ознакою суворої зими.

      Ні на полотні неба, ні на камінні не видно гордих величезних орлів, ба навіть дрібної птиці. Ні травинки, ні деревця на тих горах. Тільки місцями біля підніжжя – обгризений козами чагарник із довгими колючками. Ще каламутна річечка, що своїми водами живить скромні поля, виноградники й сади, які в очікуванні швидких снігів мають украй похмурий вигляд. Ось і всі картинки цього сумного і дикого світу, який краще дивитися в кінематографі, попихкуючи цигаркою.

      – Чужі, – тихо прошепотів Бурсак, який ішов за спиною дозорного.

      – Знаю, – не обертаючись, відповів Неліпа.

      За величезним валуном, який огинала кам’яниста дорога, спершу показався круп віслюка, а відтак старе рядно замість сідла і велика голова сумного трудяги. За віслюком ховався дідок у домотканих шальварах, заправлених у в’язані вовняні шкарпетки, які високо здіймалися над стоптаними постолами. Вірменська чуха[50] вже добряче зносилася, як і високий циліндр папахи.

      Помітивши людей зі зброєю і малиновими СКАЧАТЬ