Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з дітей Любомира Пашинського – пані Мариля, графиня Гармаш-Войтовська, була для маленької Владислави чужою, геть чужою. Досить вдало влаштована як для доньки збіднілого шляхтича, вона отримала від життя все. Дружина заможного графа, котрий просто обожнював гарненьку дружину, вона проживала щасливе й безтурботливе життя, купаючись у розкошах й наче забувши про свій збіднілий рід. Коли помер пан Пашинський, вона приїхала ховати батька в чорній сукні, розшитій такою кількістю коштовного каміння, наче то на великосвітський прийом прибулася, й поводилася велично та пихато, ледь не вороже споглядаючи на чарівне маленьке створіння з блискучим золотавим волоссячком. І коли Януш Пашинський, старший з братів Владислави, котрий і мав успадкувати від батька досить скромний його маєток, заговорив про те, що непогано було б Марилі забрати сироту до Варшави, до дочок своїх, котрі були майже однолітками дівчинки, графиня Гармаш-Войтовська поглянула на нього надзвичайно холодко й зцідила крізь міцно затиснуті вуста:

      – Мені ця дівка не потрібна.

      Не потрібною дівчинка виявилася й братам з родинами й зрештою опинилася у материної сестри, помандрувавши до Львова, де вдова тітка Магда мала скромний будинок і такий же скромний статок, полишений чоловіком з міщан. Зростала панна Владислава, ніколи особливо не розкошуючи, й ледь не кожної днини в домі тітки до обіду подавали бігос, котрий сама Владислава ненавиділа з дитинства. Досить бідненько одягнена, не викохана ласкою та батьківською любов’ю сердечною, зросталася вона такою собі бур’янинкою, котру дражнив старший кузен і відверто не полюбляла кузина, однакового з нею віку. Катажина зненавиділа кузину-сироту за золотаві її коси, й з роками тепла в серці молодої панночки аж ніяк не додалося. Владислава зростала на диво гарною паняночкою, вродою своєю перевершивши навіть старшу сестру, й це враховуючи те, що графиня Гармаш-Войтовська славилася чи не найвродливішою жінкою Польщі, й досить напружені стосунки двох кузин заробилися ще більш напруженими, й усе частіш будинком можна було почути, як лунаються сварки двох дівчат, котрі ніколи не були близькими.

      Владиславі минулося сімнадцять, коли при будинку вдовиці Войнич з’явився панотець Якоб Стронга.

      Тітка Магда не відкривала таємниці свого знайомства з тим похмурим, суворим ченцем, і як уже Катажина та сама Владислава не приставалися до неї з розпитуваннями, усе ж уперто відмовчувалася. Взагалі мовчазна то була й дещо дивна жінка – молодша сестра покійної пані Казимири, і Владиславі особливо не до вподоби була звичка тітки ледь не годинами просиджувати нерухомо на одному місці, вирячившись перед собою застиглими й мов неживими очима. А одного дня тітка просто привела до невеличкого свого будинку того панотця, а з ним купку мовчазних ченців, котрі належали невідомо й до якого ордену.

      Катажина перша виказала невдоволення:

      – Мамо, навіщо ви привели до нашого дому цих волоцюг?

СКАЧАТЬ