Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      Власович напружився.

      – А ось цього робити зовсім не раджу.

      – Я… – Владислава не договорила, тому що з боку східців зачулися дзвінкі дівочі голоси покоївок і Власович, хоч який не був упитий, але все ж швидко та стрімко відхилився від неї й з приязною, навіть ласкавою усмішкою запропонував їй лікоть.

      – Прошу, люба Владиславо Любомирівно… дозвольте провести вас до бальної зали, притримати вас.

      Воліла б учепитися нігтями в це нахабливо всміхнене лице, але стрималася, посміхнулася прохолодно.

      – Дякую.

      Продовжуючи всміхатися, Власович провів Владиславу до першого поверху, й хто бачив їх, то не міг і подумати, що між ними відбулася напружена та далека від приємності розмова. Й Владислава, котру всередині так і жерло зло на цього нахабливого панка, пішла шукати свого духовника, аби пожалітися, але ніяк не могла його відшукати, аж поки хтось не сказав, що бачили його в садку.

      Молода графиня стрімко вийшла з будинку.

      Вийшла назустріч своєму коханню.

      Над маєтком графа Смотрицького «Пивогорське» криваво-червоним полум’ям горівся захід сонця й невидимим вкривалом опускався теплий літній вечір, котрий пом’якшував спеку цього наближеного до півдня краю. Владислава невільно замилувалася красою маєтку в заході сонця – маєтку, котрому вона була тепер господинею, й зупинилася на ґанку, посміхнувшись.

      Й саме в ту мить на дворище влетівся вершник на баскому коні.

      Владислава поглянула вдивовано й затримала погляд свій на широкоплечій, могутній чоловічій постаті вершника того, що був одягнений у чорний оксамитовий сюртук. Чорний же капелюх приховував його волосся, а сонце, сідаючись, мов червоним золотом, вмивало його лице, й він стрімко наближався, й Владислава з тим наближенням його почала відчувати щось дивне… незрозуміле хвилювання торкнулося серця від погляду на незнайомця, котрий зупинив коня свого баского зовсім поряд ґанку, й копита тварини ледь не торкнулися широкої спідниці її синьої сукні. В червонуватому світлі вечора побачила вона перед собою гарне чоловіче лице й погляд захоплений веселих синіх очей. Й щось здригнулося, завмерлося в серці її від того погляду, й вона навіть подих затамувала, вдивляючись пильно й пожадібно в лице незнайомця, котрий гарцював перед нею на коні своїм, і собі уважно вдивляючись у її молоде та свіже вродливе личко, котре чи від погляду того, чи від хвилювання незнаного геть зачервонілося, й відчула вона себе так, як ще ніколи в житті не відчувала… Дивилася й не могла надивитися на лице чоловіка округле з правильними рисами, прямим носом і вустами гарного, чіткого малюнку, та найбільш приваблювали графиню очі незнайомця – сині та глибокі, погляд котрих горівся та вигравав, мов те сонце. Й видавалося, що цілий світ, весь цей прийом на честь її власного весілля, усе це панське зібрання, геть не потрібне їй і таке ж гордовите, як і сестра її Мариля, – все то мов зниклося кудись, зоставляючи лиш одного цього СКАЧАТЬ