Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      Й Владислава ледь була не померла від заздрощів.

      Заздрощів, котрі відчула до рідної сестри.

      Ніколи за життя свого досить нетривалого, котре й миналося переважно в стінах скромного будинку тітки, ще не потрапляла Владислава до такого розкішного приміщення, яким виявився палац графа Гармаш-Войтовського. Тільки ступилася була на поріг того палацу, так і відчула, як пронизує серце щось гостре й могутнє й заполоняє його темне почуття, несподівана ненависть до стрункої жінки, котра велично й гордовито сходилася до них широкими східцями з білого, з темним прожиллям мармуру, зодягнена в розкішну оксамитову сукню, вся вквітчана коштовностями. Й у Владислави аж подих перехопило, коли жінка та зупинилася перед бідними своїми родичами. Погляд блакитних, дуже схожих до очей Владислави очиць зупинився на ній, сковзнувшись байдужливо по тітці Магді, Катажині та Маркосу. Біляве волосся її сестри-графині було приховане чорною мереживною мантильєю, але Владислава бачила, що кольором воно подібне до її власного. Бачила вона також і те, що має надзвичайну схожість з сестрою, але… Врода самої Владислави була юною і такою ще свіжою, а врода її сестри вже, на жаль, почала в’янути, поступаючись невблаганному впливу часу. Схоже, графиня Мариля то також помітила, й погляд її холодних очей заробився просто крижаним, вони ледь помітно зіщулилися, й графиня, замість того аби обійняти молодшу сестру, простягнула тій свою випещену, тонку ручку, внизану перснями, мов то не сестра рідна стоялася перед нею, а лише проста служниця.

      – Бачу, ти зросла, Владиславо.

      Дівчина проігнорувала ту образливо виставлену до неї руку й поглянула поглядом не менш холодним, ніж сестрин.

      – Час не стоїться на місці, сестро.

      Графиня поморщилася й відразу ж відвела погляд, мов то було для неї заробилося нестерпно неприємно дивитися на рідну сестру, й вона поглянула на тітку Магду надзвичайно невдоволено.

      – Вам необов’язково було приїздити.

      Магда Войнич всміхнулася дещо непевно.

      – Я гадала, що дівчаткам цікаво буде побачити Варшаву…

      – То зайве, – різкувато обірвала її графиня. – Та коли ви вже приїхали, я накажу приготувати для вас кімнати.

      Й, мов намагаючись геть уже образити, наказала оселити їх у кімнатах на першому поверсі, поряд кухні.

      Пихата, клята багатійка.

      Владислава поверталася з Варшави до Львова, маючи у серці своїм два сильні, нестерпні почуття. То були глибока й всепоглинаюча ненависть до тої старіючої й гонорової графині, котра була їй рідна й, маючи надзвичайно великі статки, відмовилася забрати собі осиротілу сестру, відмовилася поділитися з нею своїм розкішним життям й зрікла тим на жалюгідне існування в похмурому будинку геть збідінілої тітки… Іншим почуттям було не менш полум’яне, не менш глибоке бажання й собі доскочити того, що мала зараз її бундючна сестра.

      Вона бажала стати графинею.

      Заможною СКАЧАТЬ