Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від чого затріпотітися жіночому серцю й навіть удовиць, а не лиш юних панянок – граф мав вік, котрий дозволяв йому брати за дружину як діву, так і овдовілу, але ще досить-таки принадну молодицю.

      Але вже впродовж декількох років він уперто уникав жіноцтва.

      Різного балакали про те небажання графа одружуватися, та мало хто пам’ятав, що він ще в досить молодих літах утратив наречену, котру кохав безмежно й палко. Княжну Софію Микитівну Назарову йому висватали родичі з Москви. Й у першу зустріч молодий спадкоємець графа Марка Платоновича закохався в сірооку красуню з такою силою, що вже на другий день з’явився освідчуватися й просити ручки чарівної княжни у її батечка. Після Другої Пречистої їх заручили, а весілля мали вже справляти навесні, після Великодня. Ростислава в той час було просто неможливо заманити назад до маєтку під Пивихою, з Москви й не виїздив, жив у тітки й з самого ранку все линув до княжого палацу, аби бачитися з незрівнянною Сонечкою. Кохав сильно так, що й надихатися нею не міг, і тим жахливішим видається випадок, що обірвав молоде життя так гаряче коханої княжни.

      Софія загинула від руки самого Ростислава.

      Жахлива й геть безглузда смерть.

      На Покрову святкували іменини княгині Назарової. Матінка Софії Варвара Семенівна – лицем ще надзвичайно молода красуня, вроду котрої повною мірою вспадкувала й донька, святкувала сорок років свого життя. Гуляння ті були надзвичайно гучними та пишними й розтягнулися не на один день, а на третій день влаштували лови на звіра. Ростислав у той час був особливо щасливий – напередодні Соня після танцю з ним, коли відійшли вони перепочинути до вікна, червоніючи й ніяковіючи торкнулася рукава його святкового фрака дещо непевною ручкою, затягнутою в тісну білу рукавичку.

      – Ростиславе Марковичу…

      Смотрицький обернув до неї погляд сяючих темних очей – був чудовий вечір досить теплого та сонячного жовтня, й Варвара Семенівна давала вже другий бал на честь своїх іменин, на котрому були присутні й батьки Ростислава.

      – Так, моє щастя.

      Княжна дещо ніяково посміхнулася.

      – Весь цей час… я стільки разів чула від вас зізнання в коханні, в почутті вашім, а сама ж мовчала. Не подумайте, що я вчиняла так від відсутності в мене почуття взаємного. Просто… просто мені якось ніяково казати про це… зрозумійте мене…

      Ростислав схилив голову, поцілував тонкі пальчики, що задрижали ледь помітно, тільки торкнувся він їх рукою.

      – Я розумію.

      – Дякую.

      – Люба моя…

      – Але я хочу, аби ви таки знали… Я люблю вас, Ростиславе.

      Смотрицький відчув себе так, мов то був до раю потрапив.

      – Щастя моє, серце моє… Кохана…

      Й вони танцювали знову, й Ростислав відчував себе щасливим настільки, що просто боявся не витримати того.

      А потім ті кляті лови.

      Геть СКАЧАТЬ