Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коли геть убита горем княгиня Назарова, напівбожевільна від утрати доньки, зі страшними очима, прокляла його за смерть єдиної дитини.

      Поглянув так, що навіть і княгиня здригнулася, й промовив з гіркотою, котра так жорстоко краяла його серце:

      – Візьміть ножа та вбийте мене вже, мамо.

      Княгиня змішалася:

      – Я… я…

      Заплакала гірко й притулила до себе мов і неживого Ростислава. А він же після похорону того не раз намагався вкоротити собі життя, та мати таки пильно стерегла його. Потім же взагалі зачинили його в одному з монастирів Києва.

      За рік з лишком він повернувся додому.

      Святі чернечі молитви та материнські сльози відтрутили Ростислава від того богопротивного намірення вкоротити собі віку, та до звичного життя він уже не повернувся. Зачинився в маєтку й слухати не бажав об тім, щоб пов’язати себе шлюбом, і як уже не вмовляла його мати, а він від свого не відступився.

      Поглянув на неї твердо й уперто.

      – Я, мамо, ніколи не одружуся.

      Надія Іванівна було заплакала.

      – Синку, наш рід має продовжуватися…

      Ростислав хитнув головою на молодшу сестру:

      – Анастасія його продовжить.

      Все – більше тої розмови ні граф, ні графиня не торкалися.

      Подальші майже двадцять років життя для молодого спадкоємця графа Марка Смотрицького проминулися, наче один безрадісний день. Він проживав кожну днину, яка була геть схожою на попередню, зовсім не радіючи тому життю своєму. Поховав матір, котра була так побивалася за ним, потім батька, котрий ще пожив після дружини. Анастасія, що мала стати спадкоємицею всього статку Смотрицьких, два роки тому побралася з геть непідходящою людиною – була б живою графиня, то ніколи б не допустила того шлюбу, та Надія Іванівна померла, а Марк Платонович, хворіючи, мало вже чим переймався. Скинув усі справи на Ростислава, котрому геть байдуже було й до життя, й до майбутнього їхнього роду. Й коли Анастасія, вся така сяюча, сповістила брата, що познайомилася у приятельки в Кременчуці з надзвичайно цікавим паничем, то він спитався лише:

      – Кохаєш його?

      Анастасія схвильовано зітхнула:

      – Кохаю.

      – Тоді я не стануся на заваді твого щастя.

      – Ростику, любий, дякую!

      Треба сказати, що панночка Анастасія Марківна Смотрицька мала вже тридцять два роки віку та славу посеред сусідів панського товариства не іншу, як старої діви. Зовнішність та панночка вспадкувала зовсім не страшну, хоча й особливою вродою не вирізнялася. Так – миловидне, викохане й випещене створіння, котре з дівоцтва мріяло об великім коханні, та кохання те вперто оминало її балуване серденько. Мріяла до вінця постатися з тим, кого полюбить так, щоб аж серце завмиралося в грудях від одного лиш погляду на того, кого назве мужем своїм. Та на жаль… Навіть у столиці на балах, де мов риби у воді водилося вельможних паничів, не могла відшукати СКАЧАТЬ