Мої Дікамерони. Юрiй Логвин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ із тих, хто із сакулями, – міліціонер. Сині галіфе, рожева майка, попечені сонцем плечі. Щось гомонить сусідові, як у нього стріляли трасуючими кулями. Але він наздогнав нападника. І той виявився лемко-переселенець, який на його полі підривав молоду картоплю, бо голодував. Я так зрозумів, що той міліціонер нібито тільки забрав у лемка німецький карабін і набої з трасуючими кулями…

      Ідемо ключем вузькою стежкою попід самісіньким крутим схилом каньйону. Річка весь час петляє. Ось робить ще один вихил, і тут відкривається невеличка долина, з купками верболозу та кількома молодими вільхами.

      Зупиняємось. Починається гамір, метушня. Чоловіки докурюють цигарки. Старші скидають лише сорочки та підкачують холоші штанів. Хлопці роздягаються до майок і трусів.

      Дівчата й тітки йдуть перевдягатись за кущі. Ті рідкі пагони верболозу, за які вони сховались, нічого не прикривають. Але то межа, за яку чоловіцтву зась. Проте дивитись мені ніхто не забороняє. І добре бачу білі й рожеві тіла із великими обвислими грудьми й тугі невеличкі перса дівчат. Зрозуміло, що малювати їх не можу. Але роздивився добре. Однак усе ж довго милуватись не можу – це впаде в очі. Між поважними рибалками сновигають хлопчаки-носії. Вони йтимуть берегом і тягтимуть одяг ловців.

      За командою отамана ловці заходять у воду й стають упоперек течії підковою.

      Посередині отаман. Невисокий кремезний дядько. Обличчя червоне, засмагле, важке підборіддя, щоки різані глибокими зморшками, світлі сірі очі примружені й навколо павутиння тонких зморшок. Поряд син отамана. Потім найстарші за віком. А далі – хто як зміг, так і став.

      Лишаюсь на березі з хлопчаками-носіями. Витягаю альбом і починаю малювати. До мене найближче двоє хлопчаків просто під берегом. От їх я й намагаюсь схопити в русі. Як вони бредуть проти течії, як піднімають і ставлять свої сітки.

      Справа чомусь не йде, хоча ранок біля містка почався добре.

      Та не здаюсь і все повторюю й повторюю свої спроби. Міняю аркуші. І щось таки починає з’являтись. Не дуже правильні за анатомією, але справді виразні постави хлопчаків із сітками… На жаль, десь при переїздах, більшість тих неправильних, але дуже живих малюнків, загубились.

      – У воду! – вигукує отаман.

      І сітки занурюються в тугі струмені води. Вода напинає сітки й дерев’яні розпірки дрібно тремтять.

      У жовтаву воду падають навкісно тіні від людських тулубів і сіток.

      – Виймай! – дає команду отаман.

      Блищать на сонці веселкою мокрі сітки. Виблискують, мов срібні зливки, тріпотливі рибинки. Вправними рухами рибалки пхають улов за спину в фанерну круглу коробку. Риба дзвінко стукотить у коробках. Наче справжній барабанний бій.

      Рибалки проходять угору кроків сорок і знову занурюють у воду сітки.

      І знову підносять вгору сітки й кожен виймає з них улов. Ураз капловухий хлопчисько зривається криком: «Щука! Щука!» Хапає сітку обома руками, схиляється до СКАЧАТЬ