Мої Дікамерони. Юрiй Логвин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Бо нас сюди силою пригнали з Бескидів. А місцеві казали, що німець ураз зайняв і всіх жидів поклав отамо на горі. На їхньому цвинтарі. Усіх.

      Я тоді не пішов подивитись на той цвинтар. Зробив це лише тринадцять років потому. А тоді, помалювавши вправних переселенців-бондарів, поспішив униз до Стрипи. Проминув церкву-фортецю святого Миколая, пролетів повз високі обідрані мури юдейської божниці. Спустився до Ратуші. А потім одразу на міст, бо мешкав я на лівому березі Стрипи.

      На кронштейні дерев’яного мосту, за перилами, примостився рибалка. Не хлопець, а дядечко. Вудка в нього знаменита. Довжелезна. Спочатку сосновий держак метра на півтора. Потім ясенева частина метри на два. Далі береза, а насамкінець довга і пружна ліщина. Ніяких поплавців і грузил. Волосінь, на кінці – гачок, а на ньому червона ягода-мореля.

      Тільки я спинився, як рибалка смикнув вудлисько трохи навкіс і просто вирвав із пінистого потоку верткого сріблястого головня, а по-місцевому – «кленя».

      З цього боку перил до рибалки перехилився чоловік.

      Краєм вуха чую, як перехожий говорить:

      – Завтра підуть нижче запори. Риба там є.

      – Коли збираються?

      – Як завжди, до дев’ятої… – відказує перехожий і йде далі.

      А рибалка з довжелезним вудлиськом лишається на кронштейні, мов кіт на паркані.

      Коли вже переходжу міст, озираюсь і бачу, як знову з пінистих струменів рибалка висмикує ще одного головня. Краєм ока бачу, що на каменях біля скотобойні стоять хлопчаки з вудками. І тягають із плеса якихось дрібних рибок. Зі скотобойні в Стрибу стікає з різницької жижа. Ось тому тут і повно рибок-виплодків.

      Якесь дивне сусідство з бойнею – міська міліція. За сірими сталевими воротами з червоними зірками на стулках.

      Люди казали, що зразу по війні на подвір’я привозили з лісу побитих хлопців. А потім зганяли людей для опізнання… Ну ніхто, звичайно ж, не признав серед постріляних ні знайомих, ні родичів…

      Устав я тоді ранесенько. І це мені тоді аж ніяк не муляло. Перехопив щось і побіг малювати.

      Того ранку так хитренько прилаштувався просто на стежці, що вела до місточка. А над містечком нависала стара кручена верба. Знав, що з цього, лівого, берега йтимуть хлопці-рибалки саме по цій стежці на правий берег, бо отаман і більшість рибалок збираються на правому березі.

      Хлопці з лівого берега йтимуть до гурту і, як завжди, запросять і мене до себе. Я вже кілька разів з ними ходив «лапати» рибу. Тобто ловити рибу голіруч у шуворах під берегом, під камінням на швидкій воді й на мілині у водяній траві.

      Як ходив із ними вперше, то тільки й витяг здоровенного крапчастого пічкура з водоростів. А хлопці за ті пару годин встигли набрати риби по важенному кукану.

      Але азарт від того одного пічкура розпалився. І я вже не пропускав жодного «лапання» риби. Почав приносити (ну, звичайно, не так, як місцеві хлопці), що вистачало і на обід, і на вечерю підсмажити. Та ще СКАЧАТЬ