Мої Дікамерони. Юрiй Логвин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ всі ті уколи, мазки та зазирання у ваші нутрощі за допомогою всяких там «перископів» і «дзеркал», певно, не варто. Неприємно, принизливо й болюче.

      Але палата була ексклюзивна, як тепер, де треба і не треба, кажуть.

      Дуже-дуже високо, якраз над головою, заґратоване велике вікно. Тьмяне скло, заросле якоюсь патиною. За ним частина побіленої цегляної стіни. Тільки крейда теж, як і скло, покрита пилом. Тому стіна не біла, а сіра стала від часу. Брехати не хочеться, але весь час мені ввижається, що й «колючка» поверх стіни…

      Палата з височенною стелею. І в ній чи то дванадцять, чи то чотирнадцять чоловік.

      Праворуч і по діагоналі від мене лежить великий окостуватий дядечко. Він зводиться дуже рідко, і лише тоді видно, який він високий та худий. Тут усі про всіх все знають. Кажуть, що він військовий і в нього тропічна дезинтерія. Не відаю, чи ми допомагали в ті роки комусь у якомусь тропічному закапелку глобуса. Найдалі від мене лежали двоє. У них, крім срачки, був ще туберкульоз. Певно, що в закритій формі. Хоча…

      І ліворуч від мене найколоритніша персона – Рижиков. Круглолиций, рожевощокий брюнет із пречорними веселими, а може, і насмішкуватими очима.

      Також впадав у око, у контрасті до нього, вогненно-рудий дядечко. Я його портрет потім напишу аквареллю.

      Після різних аналізів, уколів, ковтання ліків і сніданку всі вилазять назовні, під сонечко. Дворик-патіо, з чотирьох боків корпуси. У центрі кілька деревин і під ними лавочки. У карти не грали, у доміно теж. Суворо заборонено. Хоча сьогодні я собі не уявляю, як можна було покарати за гру в карти. На вулицю не виженуть, карцеру немає. А якби хто втік до виписки, повернули б назад із міліцією та дебелими санітарами.

      Тому дозвілля досить одноманітне – травлять усілякі історії про війну та про аварії. Але якщо прислухатись, то вони таки цікаві виходять.

      Час від часу оповідачі перериваються, коли проходить молода санітарка. Виходить вона з лівого кутка цього патіо і йде по діагоналі в правий дальній кут.

      Таких соковитих молодиць зараз навалом, а тоді вони вирізнялись. Цицьки, наливні, стирчать ледь не до підборіддя, округлі тугі сідниці ходуном ходять. Проте й живіт добряче вимальовувався на якомусь там місяці. А носить вона по тій діагоналі харчі для мавп. Там у правому кутку лабораторія з ними.

      Над мавпами якісь досліди роблять. Може, і над нами теж, але нам про це не кажуть.

      І от, попри явну вагітність цієї чи то рубенсовської, чи то майолієвської феміни, розв’язуються язики. І починається смакування її «скарбів».

      Рижиков, як не дивно, менше за всіх вправляється в солоних репліках. Може, щось таке й говорив, але я не можу згадати. Він усе більше розповідав про війну. Я був наймолодший у гурті, тому питань не ставив. Не було тоді заведено виставлятися молодшим. А з його розповідей я зрозумів, що служив він у розвідроті. Оце як пригадаю, скільки цікавих людей побачив і скільки неймовірних історій почув, та повіданих просто, звичайними, буденними словами, без нашого хуторянського СКАЧАТЬ