Название: Мої Дікамерони
Автор: Юрiй Логвин
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-6420-8, 978-966-14-6419-2, 978-966-14-6306-5
isbn:
На превелике щастя, тих дезертирів упіймали. І, найбільше щастя, той годинничок вони ще не пропили. Мама впізнала свій годинничок. Енкаведист, який допитував маму, був дуже розлючений тим, що годинничок не німецький. І його просто довело до сказу, що на циферблаті був напис «Riga» та ще й рік 1926. Це був дарунок мамі від діда Якова.
Годинничок я добре пам’ятаю. Тільки не пам’ятаю, коли я його запам’ятав. Чи до крадіжки дезертирами, а чи, може, коли його все ж повернули мамі? І чи вона мені його показувала після того, як принесла після останніх відвідин НКВД?
А звістка від тата надійшла значно пізніше. Щоправда, не знаю, чи спочатку тато довідався, що дід Никін і баба Мокрина повернулися до своєї садиби, а тоді вже списався з нами, чи навпаки: спершу тато знайшов нас.
І до всього, на закінчення: тато пройшов війну й не був поранений.
Дебют
Отже, я розповів про три жанри – натюрморт, пейзаж і портрети.
А тепер почну оповідь про четвертий жанр – голе тіло. Звісно ж, жіноче.
У книжках я бачив оголених «тьоть» ще до того, як узяв олівець і став псувати папір. І більше – ще до того, як навчився читати. Коли почалася війна, то ми, тобто мама, бабуся Мінна і я, поневірялися з одного кутка до іншого. І мама й бабуся тягали за собою батькові книжки – «Калевалу» з ілюстраціями знаменитих філоновців, «Слово о полку Ігоревім», «Пісню про Гайявату», «Офорти Рембрандта», чотирі важких томи «Мастера искусства об искусстве». У тих книгах були голі тіла, різних авторів. А що оголені «тьоті» чергувалися з пейзажами, портретами й натюрмортами, то «голизна» вкарбувалась у мою дитячу голову, як річ природна й обов’язкова для всякого художника. Не знаю чому, але, на мій дитячий смак, найбільше подобався офорт Рембрандта «Оголена зі стрілою».
Тобто дещо я пояснив. А тепер поволі перейдімо до мого дебюту. Добре, що матінка привчала підписувати всі роботи та ставити дату. Тому і про час, і про місце почну оповідь.
1954 року я закінчив сім класів і того чудового сонячного літа відбув у мандри. Зупинився я в одному дивному, просто казковому містечку. Воно на річці Стрипа, лівій притоці Дністра.
Містечко стародавнє. Тут тобі і руїни величного замку на горі, і барокова ратуша XVIII століття з шаленими, експресивними скульптурами Пінзеля, католицький старовинний костьол і барокова юдейська божниця, старовинні муровані церкви.
Містечко на різних рівнях, тераса над терасою. Піднімаєшся з однієї вулиці на іншу – і вже дахи будників, які кілька хвилин височіли над твоєю головою, тепер у тебе під ногами. Але найбільше мене захоплювали дві речі в цьому місці – водяні млини та риболовля. На кутку, який звався Нагірянкою, уздовж потічка стояло кілька млинів. А потічок весело струменів по схилах до Стрипи. Колеса млинів тих піднімались вище від їхніх дахів. З лотоків на плитниці величезних СКАЧАТЬ