Название: Мої Дікамерони
Автор: Юрiй Логвин
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-6420-8, 978-966-14-6419-2, 978-966-14-6306-5
isbn:
І ще одне про зовсім іншу картинку. Але теж про втрату цноти.
За два роки до «Цитаделі» потрапив я теж до інфекційної лікарні. Дитячої. Того разу дійсно по справі. Діагноз поставили одразу, не схибивши. У скарлатинній гарячці відтарабанили мене в тріскучий січневий мороз аж кудись на край світу, у Святошино. Доби три пролежав у дурній лихоманці. Настільки було погано, що часом не розумів, де я і що зі мною. Згодом лихоманка відпустила, і став потроху усвідомлювати, що зі мною. Голова боліла страшенно, і неймовірно дратували всілякі різкі звуки. Дзвін скляних шприців в емальованому лотку, коли підходила сестра до мого ліжка, здавався биттям по залізному чавуну. І ще дістав високий дитячий лемент із-за дверей у коридорі.
Спробував підвестися, щоб подивитись, що воно таке й чого весь час верещить. Та стати на підлогу не зміг, зразу впав на ліжко. Тут якраз дві санітарочки до мого ліжка підходять. Сільські дівчата, років п’ятнадцять-шістнадцять. Вони від медучилища ніби практику відбували. Питаю їх, що там таке скиглить. Вони мені одказують, мовляв, дев’ятимісячна байстрючка з дитприйомника вся в корості. Воно свербить. От вона дряпає себе й репетує, як недорізана.
– А що лікарі?
– А що лікарі? – Знизують дівчата плечима. – А нічого…
Та й пішли далі в бокси прибиратись.
Мала ж продовжувала вищати.
І тут до всього як штрикнуло мене у вухо! Від нестерпного болю перед очима попливли то зелені, то червоні кола. Подивилися лікарі моє вухо й по новому колу почали мене колоти пеніциліном. А до всього шкіра почала лущитись, свербіти. З пальців знімав відмерлу шкіру, мов рукавички.
Свербить тіло нестерпно, у вухо ніби розпеченого цвяха забивають, верещить постійно мала, а стукіт шприців у лотку здається гупанням молота по ковадлу.
Наступного дня все ж спромігся підвестися і якось вилізти зі свого боксу, бо поряд чувся якийсь галас і наче сміх. Може, той сміх мене й підняв.
У коридорі, на найгіршому місці, де стояло ліжко з малою, стовбичили ті дві практикантки, старша жінка-санітарка й хтось, здається, із сестричок. У ліжку лежала голічерева червона, як обдертий кролик, дівчинка з вогненно-рудим волоссячком. Хаотично дригала багряними ніжками й шкрябала себе по роздертих до крові й сукровиці папулах. Дерла себе по животі, по грудях. Лобок і куна теж були в роздертих вавках. А з куни на простирадло чи якусь там пелюшку скрапувала кров. Дівчатка хихикали. СКАЧАТЬ