Гроші, Куба і література. Олег Галетка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ непорозуміння, – подав голос редактор.

      – Заткнися!

      Напарник спортсмена вдарив ногою Сурикова.

      – Катько, що тут було? – спортсмен звернувся до блондинки.

      – Так, нічого, – знизала плечима дівчина.

      – Слухай, кобило! Я половину міста за десять хвилин пролетів не для того, щоб почути «нічого», – передражнив власник червоних штанів. – Або ви зараз усе розповідаєте, або я вас трьох відлупцюю.

      Катерина глянула на подругу – та фиркнула, ніби говорячи, роби, що хочеш.

      – Ми мартіні пили в «Апельсині», – почала Катерина. – Тут цей підійшов, запропонував піти на «віпку» віскаря бухнути. Ми й погодилися. Бла-бла-бла, те та се, він і каже, що з бомонду, ніби продюсер…

      – Я прошу вибачення, але я не казав, що я продюсер, я працюю на видавничий дім «Продакшнбук», – устряв Суриков, усміхаючись.

      – Заткнися, тебе не питають!

      Напарник спортсмена знову стусонув редактора ногою.

      – Ага, – підхопила Катька. – Так і сказав. Ну, ми давно з Машкою твоєю…

      – Мері, – огризнулася руда. – «Машка – це та, яку за ляжку», а я Мері! Скільки можна повторювати!? Я – Мері!

      – Із сестрою твоєю, коротше, давно хотіли у кліпі або в серіалі, на крайняк, знятися, ну й… із цим козлом сидимо.

      – Ноги вже розставили й віскарь тріскаєте, так? – брат Мері посміхнувся.

      – Та пішов ти! – Мері.

      – Ну й що далі? Він кастинг прямо в «Апельсині» влаштував?

      – Лапати він мене почав, – огризнулася Мері. – А потім ще й каже, що книжки тупо друкує.

      – Помилуйте, дівчата, це ж наклеп, це ж обмова. Я головний редактор!

      Напарник спортсмена заніс ногу для удару, але брат Мері його зупинив.

      – Я дуже впливова людина в літературному світі, – продовжував Суриков. – Я можу забезпечити вам славу не меншу, ніж у акторів. Я знаю, як працює система, я все можу. Вибачте, це просте непорозуміння.

      – Коротше, – обірвав спортсмен. – Ти сестричку мою збезчестив, ти розумієш це?

      – Даруйте, це був дружній дотик до коліна, я нічого такого…

      – Так, тихо! Я говорю, ти слухаєш! Слухаєш і погоджуєшся. Зрозумів?

      Веніамін Павлович кивнув.

      – Ти, папашо, не правий! Тобі в такий час треба вдома сидіти, онуків няньчити й кефір на ніч пити, а ти малоліток мацаєш! Це неправильно! Це сестра моя, моя кровинка! Ти не її образив, ти мою сім’ю образив, ти мене образив!

      – Я готовий принести вибачення…

      – Мовчати! Вибачень мало, тут моральна шкода, тому якщо бажаєш, щоб ця шкода не була в тебе на обличчі, завтра сюди принесеш п’ять косарів зеленню, зрозумів?

      – Та за що? Даруйте, такі гроші, адже я…

      Напарник знову стусонув редактор ногою. Той здригнувся й закивав головою.

      Спортсмен нахилився й спритно витяг із кишені піджака редактора візитку.

      – Ги, СКАЧАТЬ