Гроші, Куба і література. Олег Галетка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сміття. Вона чорним обгорілим ротом дивилася на хлопця. Урна була порожня. Микола підійшов та завмер над жаскою порожнечею смітника. Глянув на рукопис, який притискав до грудей, потім знову в урну Заніс папку над чорною порожнечею. Розтиснув три пальці, утримуючи рукопис тільки великим і середнім. Від спеки шкіра стала вологою, папір заковзав. Микола здригнувся, піймав папку лівою рукою й знову притулив її до грудей.

      Хлопчина вирушив до зупинки. Ідучи в затінку лип і вдихаючи коктейль із ароматів вихлопних газів, пилу міста й квітучих дерев, він намагався визначити свій стан, розібратися у своїх відчуттях?

      Та хвилинна слабкість «скривдженого художника» танула з кожним кроком. Йому була незрозуміла сама причина сьогоднішньої зустрічі. Отримувати відмови він звик. Але раніше це були короткі повідомлення, максимум – кілька слів по телефону. Зараз же його запросили прийти особисто. Може, це вселило в нього примарну надію, з якою було так важко розставатися.

      Він прямував до зупинки й точно знав, що станеться далі. Він приїде додому. Буде довго дивитися у вікно. Можливо, знову перечитає свій рукопис. Зниже плечима. Зайде на декілька літературних сайтів, вибірково почне читати чужі твори. Ще раз зниже плечима. Адже він пише краще! Тоді чому? У тисячний раз поставить це запитання собі.

      А післязавтра він укотре пообіцяє собі, що більше не писатиме, що це не його, що людина із твердою трійкою з мови не здатна писати цікаві книжки. Це буде післязавтра.

      Але вже за тиждень він вертатиметься з роботи, і все почнеться знову. Спершу – ідея. Зернятко історії, яку йому захочеться розповісти світові. Два тижні Микола оберігатиме це зернятко. Розглядатиме його на світлі, зважуватиме на долоні, прикладатиме до вуха. Сумніватиметься, а чи варто саджати його в землю, чи варто йому дозволити пустити коріння у своєму мозкові. А потім – через два тижні роздивлянь і вагань – знову сяде писати. Напише небагато, може, абзац або сторінку, а чи навіть дві, але не більше. Та цього буде достатньо. Паросток приживеться.

      Щодня він збільшуватиметься на одну-дві сторінки. Він проникатиме корінням глибше й глибше в мозок і душу. Микола закохається в героїв. А через два місяці народиться твір.

      Який знову опиниться в шухляді!

      Микола здригнувся. До зупинки під’їхала маршрутка, двері відчинилися, і хлопець увійшов.

      Усю дорогу притискав папку до грудей. Стояв і дивився на рекламний аркуш із незабутнім відпочинком. У голові знову й знову звучали слова редактора. Посередність.

      Вийшов на одну зупинку раніше: чи то через задуху в салоні, чи сподівався, що на вулиці легше позбутися похмурих думок. Зайшов у продуктовий магазин, довго вибирав ковбасу, немов намагаючись відшукати в ній щось індивідуальне. Вибрав.

      Квартира зустріла тишею й спертим повітрям. Вікна не відчиняв, на вулиці було ще гірше. Кинув папку на стіл, роздягнувся й знову в думках повернувся до розмови. Що більше його зачепило? Те, що його обізвали посередністю або вказали на те, що він не пише, а переписує «чужі заїжджені штампи»? Графоман. Так, здається, сказав СКАЧАТЬ