Гроші, Куба і література. Олег Галетка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ все. За єдиним винятком – підкорити колишню дружину. Ця думка знову боляче вколола самолюбство чоловіка. Він голосно вдихнув повітря крізь зуби, підвівся та пішов до виходу.

* * *

      Маленький товстий чоловік грайливо всміхнувся й розлив віскі по склянках. Лід у них давно станув. Гладка поверхня столу була присипана білим порошком, немов на столі вимішували тісто, а після – неохайна господиня погано витерла борошно. Більшість столів VIP-зони модного клубу були притрушені таким порошком. Унизу бухкала музика, а тут у кабінках люди перебували в інших світах, до яких вели білі доріжки й кольорові колеса.

      Поряд із чоловіком сиділи дві дівчини. Одна – пухка блондинка у вечірній сукні з декольте, а друга – худа руда особа із завищеною самооцінкою й повною відсутністю грудей. Товстун обіймав блондинку за місце теоретичної талії і щоразу, коли дівчина прикладалася до склянки з віскі, гладив її величезні груди, що звисали до колін. Незважаючи на таку демонстрацію симпатії щодо блондинки, погляд чоловіка не відривався від іншої подруги. Пласка руда дівчина кидала в його бік презирливі погляди й лише фиркала.

      – І ви реально можете нам допомогти? – скривилася руда.

      – Звичайно, мої рибки.

      Пітна долоня товстуна лягла на худу ногу рудоволосої. Та поморщилася, але руку не скинула.

      – Ви не уявляєте, хто я у світі літератури, я бог… я…

      – Літератури?! – стрепенулася худа й гидливо відкинула руку чоловіка.

      Солодка усмішка зникла з обличчя товстого коротуна. Він напружився, прибрав руку з талії блондинки й здивовано закліпав.

      – Літератури, – запинаючись, видавив він. – Я, Суриков Веніамін Павлович, головний редактор видавництва…

      – Тобто ти не займаєшся кіно й кліпами?

      – Я? Ні-і.

      Блондинка ще не зрозуміла, куди хилить руда, але добре знала, що означає такий тон подруги – веселощі закінчені. Вона інстинктивно відсунулася від симпатичного товстуна, хоча не мала нічого проти нього та його щедрої випивки. Але ризикувати стосунками з подругою не хотіла.

      – Даруйте, але ж я й не казав, що…

      – Так якого ти, падло, руки розпускаєш? – заводилася рудоволоса.

      – Я думав, я сподівався, що в нас взаємна симпатія, що ви, дами, не проти мого товариства…

      – Тебе, сука, і з собаками не знайдуть! Лапати він мене здумав!

      Дівчина розстібнула сумочку й засунула в неї руку Чоловік, не розуміючи, крутив головою й ледве чутно промовляв:

      – Вибачте, то що я зробив не так? Я головний редактор, я можу вас прославити краще леді Ґаґи, я ж не відмовляюся від своїх слів… Куди ви дзвоните?

      Руда піднесла телефон до вуха.

      – Це звичайне непорозуміння, давайте все обговоримо. Навіщо нам ще хтось?

      Блондинка не відпускала склянку з віскі.

      – Це я, – відрапортувала в трубку дівчина. – У мене проблеми…

      – Та які проблеми? Я все компенсую, мені не потрібен скандал…

      – Так, тут один руки розпускає…

      – Та СКАЧАТЬ