Жесть. Сашко Ушкалов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – тепер можна подумати, що в неї нема ока.

      – Фух, – зітхає Галя, – здихалась.

      – А шо такоє? – пита майор.

      – Зара побачите, – киває Галя і мерщій тіка з кабінету.

      – Дядя міліціонер, – мала відразу посміхається, – скажіть, а у вас тут багато бандітів?

      – Ну… є трохи, – киває майор, зробивши поважне табло.

      – А ви в людей стріляли? – продовжує допит мала.

      – В поганих… да, – киває він.

      – А на смерть?

      – Та було, – сентиментально зітха майор.

      – Так ви, дядя, убійця?

      – Я, – скрипить зубами майор, і табло в нього вже кисле, – страж порядка. Я порядних людей защіщаю від усякой…

      – А покажіть пістолєт, з якого ви по людях пах-пах! – просить мала.

      – Не покажу, – буркає майор.

      – Дядя, а шо луччє: пістолєт чи палка?

      – Яка палка?

      – Ну та, якою ви людей б’єте.

      – Ми не б’ємо, ми проводим профілактичеську роботу, – напружується майор.

      – Так шо луччє: пістолєт чи палка?

      – Пістолєт! – гаркає майор.

      – А наручники у вас є, дядя міліціонер?

      Майор зніма трубку. Тисне кнопку. Але Галя слухавку не бере.

      – Покажіть наручники, ну, будь ласочка.

      – Галя! – кричить майор на весь кабінет, лізе в шухляду й викладає на стіл наручники. – Осьо, дивись.

      – Ох які інтересні! А можна я пограюсь?

      – Нє, – каже майор. – Спецсрєдства дітям не ігрушка.

      – А шо це в вас за тьотя на стіні? – питає мала й тицяє пальцем на плакат.

      – Це не тьотя, – скрегоче зубами майор. – Це Мілєвський…

      – А, – каже мала, – а я думала тьотя.

      – Галя! – горлає майор, потроху червоніючи. – Забери… дєвочку!

      – Кстаті, цей дядя не мій папа, – каже мала.

      – Галя! – кричить майор, уже нічого не чуючи. – Забери її, кажу, на… геть!

      – Дядя міліціонер, а ви кажете, як у кіні: «Ви імієте право сохранять молчаніє, но всьо, шо скажете, может бить… проти вас… це… іспользовано»?

      – Ага, – каже майор. – На наручники, тіки відчепись.

      Мала радісно загрібає зі стола браслети.

      – Це не моя дочка, – кажу я.

      – Та я вас понімаю, – киває майор. – Я б од такого чуда тоже отказався б… В маму, видать? Бо ви не це… неговіркий…

      – Дядя міліціонер, гляньте-гляньте, а я себе до батареї пристібнула, як у кіні…

      Майор повільно повертає голову вбік вікна, під яким мала і справді пристебнула себе до батареї.

      – Га-а-а-аля-я-я-я! – в розпачі реве майор.

      – Дядя, відстібніть мене.

      – Не відстебну! Сиди там! – хапається майор за голову.

      – Дядя, я пісять хочу.

      – Так, – майор дивиться на мене як баран. – Зара я її відстьогую… СКАЧАТЬ