Жесть. Сашко Ушкалов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ми в міліції були, але вона така балакуча, що нас звідти вигнали, навіть розбиратись не стали.

      – Як це вигнали?

      – Ну от так, сказали, забирай свою дочку й провалюй.

      – А з чого вони взяли, що ти її батько?

      – Вона сама їм сказала…

      – Нащо?

      – Та хто її зна, ти ж на дітях краще тямиш.

      – Краще, – погоджується Валентина. – А де вона зараз?

      – У мене, у кріслі спить.

      – Так, – каже Валентина, – негайно дзвони в міліцію! З цим не жартують. Її батьки, мабуть, уже з глузду з’їхали. Ти головою своєю думаєш, що робиш?

      – О’кей, – відбиваюсь, – зараз подзвоню, тільки не кричи.

* * *

      Набираю 102.

      – Дєжурная, – відповідає рипучий жіночий голос.

      – Альо, – кажу я голосу, – я на вулиці дівчинку знайшов. Років вісім. Вона загубилась. А де живе, сказати не може.

      – Харашо. Гдє ви находітєсь?

      – Вдома…

      – Дєвочка с вамі?

      – Ага…

      – Запісиваю адрєс, січас наряд прієдєт. Заберьот єйо.

      – Куди? – питаю.

      – В дєцкую комнату.

      – Так вона ж спить!

      – Кто? – уточнює голос.

      – Маша, – кажу, – дівчинка.

      – Нічо, – заспокоює мене голос. – Прідьотся проснуцца, єслі хочєт домой попасть.

      – І що ви там з нею робитимете?

      – Вияснім обстоятєльства єйо пропажі, родітєлєй іскать будєм.

      – Вночі?

      – Ето вряд лі… Утром, єслі слєдоватєль прідьот. Адрєс називайтє.

      Я дивлюсь на Машу. І скидаю голос із лінії.

* * *

      – Ну що? – пита Валентина.

      – Нічо… Залишу малу в себе.

      – А міліція що?

      – Сказали, пришлють наряд, заберуть до дитячої кімнати. А розбиратися вранці будуть.

      – А ти що?

      – Нічо… Адресу не назвав і трубку кинув…

      – Який же ти все-таки придурок, – зітхає Валентина, мабуть, міркуючи про те, посадять мене чи ні, а якщо посадять, то чим їй тоді займатись у методичний день.

* * *

      Я обережно вкриваю малу пледом, вимикаю ящик і йду до іншої кімнати, прихопивши віскар.

* * *

      Ранок починається з голосу Валентини:

      – Альо, ти мене чуєш?… Дівчинка ще в тебе?

      – У мене, – сонно бурчу я. – Де ж їй дітись?

      – Райвно на вухах, – звітує Валентина. – Цілий день її вчора шукали. Знаю, з якої школи. Знаю, хто батьки. Так що давай, вези її до нас. І по дорозі думай, як відмазатись, бо міліція точно буде…

      – Я що, зробив щось не те?

      – А ти спробуй доведи їм…

* * *

      – Доброго ранку, мала, – кажу я.

      Та сонно тре кулаками оченята й поправляє пов’язку.

      – Доброго, – зітхає вона.

      – Слухай, СКАЧАТЬ