– Перфектно! – сплескує руками галицький режисер. – Усе… це твої слова, вивчи їх, ти більше нічо не казатимеш, бо в нас дуже агресивний макарон, і весь ролик агресивний буде… Значить, так, наш макарон із криками «мадоннапутана!!!» стрибає в шанець!
Почувши ще одне незнайоме слово, гопник насторожується. З виразу його обличчя я розумію, що він не зовсім доганяє, «шо за фігня така шанець», і взагалі – добре це чи погано. Однак гопницька цікавість таки бере гору й він продовжує слухати.
– Зара я розкажу вам концепцію, рибу…
Гопник дивується ще дужче. «Гаразд, мабуть, – думає він, – може, це… концепцію й можна розповісти, але рибу, як можна розповісти рибу?»
– Баз сидить у шанці, – продовжує Христофорович, – в одній руці в нього граната, а в іншій флєжка «офіцерського» пива. До речі, Сєво, у нас ще щось лишилось чи ці вже все вижрали? – якось винувато показує Христофорович на операторів.
Сєва підстрибом біжить до мікроавтобуса й тягне звідти ящик пива в якихось відстійних пляшках, закритих кришечками з кільцем.
– Баз сидить у шанці. Чутно крик макарона.
– Да, да, – я макарон, – укотре погоджується гопник.
Але на нього ніхто не звертає уваги, навіть галицький режисер не плескає його по щоці, тож він ображено ступає крок назад.
– Баз, ти в цей момент робиш дуже зле лице, перекошене від люті, – входить у раж Христофорович, – відриваєш чеку й кидаєш гранату з шанця. Ну, тут ми в студії зробим єфект вибуху, в шанець полетить земля, руки, ноги й тельбухи макаронів…
По цих словах Христофорович якось підозріло підморгує Сєві, й мені це, правду кажучи, не зовсім подобається… Гопнику, схоже, так само, бо йому, мабуть, не хочеться, щоб його тельбухи кудись летіли. Він навіть забуває про своє «я, я макарон».
– На якусь мить западає зловісна тиша. Після неї знов чутно крики макаронів. Вони все ближче й ближче, ближче й ближче… І тут, Баз, ти не витримуєш, ти кидаєшся до ящика з пивом, хапаєш флєжку, чітким рухом, наче кільце гранати, зриваєш кришечку… Робиш кілька ковтків… І… хріначиш флєжку з шанця!!! Потім другу, третю, четверту… Хріначиш-хріначишхріначиш… Аж раптом з’являєшся ти, – Христофорович підходить до гопника й знову плескає його по щоці, – із криками…
– Ма… Ма… – згадує гопник…
– Мадонна путана, – пошепки підказує йому Сєва…
– Ма-дон-на-пу-та-на, – повторює він, наче в лінгафонному кабінеті.
– Правильно, – погоджується Христофорович. – Ти стрибаєш у шанець, і ви з Базом починаєте імітувати рукопашний бій…
– Це вони… як два пальці… – для чогось додає Сєва.
– Да-да, – погоджуєтья гопник-кур’єр і якось недобре зиркає на мою неформальну зачіску.
– Що, як два пальці? – не розуміє режисер.
– Ну, у нас тут на Слобожанщині СКАЧАТЬ