Художник. Денис Замрій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зіркою, яка вела його протягом усього життя. Та хіба могло бути інакше? Нащадок вільних людей, які за примхою долі стали рабами, він за покликом крові не міг до неї не прагнути. І всі його вірші, усі його малюнки були пройняті духом Свободи.

      Однак до визволення, до того дня, коли він стане вільним, не залежним ні від кого, а передусім від свого пана Енгельгардта, залишалося ще багато днів.

      Але повернімося до події, яка неабияк вплинула на долю нашого героя.

      Розділ дев’ятий

      Обід

      Отака-то тая доля,

      Хоч і не шукайте.

      Кого любить, сама найде,

      У колисці найде.

Т. Шевченко. Сліпий, 1845

      У будинку на Університетській набережній вирішувалося майбутнє мистецтва Російської імперії.

      Затверджена у 1757 році, академія ще за Катерини Другої отримує «Привілеї та статут Імператорської академії трьох найвидатніших мистецтв», зазначені 4 листопада 1764 року. Про цю дати учням нагадували викладені мозаїкою на підлозі вестибюля академії римські цифри – MDCCLXIV.

      Слід зауважити, що в різний час ректорами Імператорської академії були Іван Мартос – автор пам’ятника Мініну і Пожарському – і Ілля Рєпін, який представлення не потребує. Тут викладали Альберт і Леонтій Бенуа, Олександр Кокорін. Учнями академії були Айвазовський і Васнєцов, Врубель і Кіпренський, Суриков і той самий Рєпін… усіх не перерахувати.

      Та й для Карла Павловича академія була alma mater.

      Випускники академії – живописці, скульптори, архітектори – створювали міста й садиби, театри, галереї. Їхні імена гриміли не лише в Росії, але й по всьому світу! Це була одна з найкращих художніх шкіл того часу. Однак, незважаючи на успіхи, академія потребувала реформ. Саме термінових реформ.

      Лист Григоровича, який отримав Брюллов, був написаний не для красного слівця: конференц-секретар і професор художніх мистецтв багато чого очікував від Карла Павловича.

      – Бачите, – у приватній бесіді казав Григорович президенту академії Олексію Миколайовичу Оленіну, немолодому, уже майже сивому чоловікові у віцмундирі з петличками дійсного статського радника, – Брюллова неодмінно слід запросити викладати!

      – То в чому ж справа? Запросіть, голубчику, багато хто цього хоче! – дивувався Олексій Миколайович.

      – Але Брюллов – майстер світової величини! І як будь-яке світило, непередбачуваний! Норовливий! Ви ж чули про його примхи? Наприклад, соромно сказати, про оргії в античному стилі?

      – Ні, про це не чув, – скривився Оленін.

      – Ну й добре, що не чули. Хоча, з другого боку, він, безсумнівно, дуже талановитий, і молоді художники до нього підуть.

      – То чим думаєте на Брюллова вплинути? – поцікавився Олексій Миколайович. – Адже задобрити його якось треба.

      – Думаю, треба почати з урочистої зустрічі та обіду на його СКАЧАТЬ