Справжня історія Стародавнього світу. О. Р. Мустафін
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Справжня історія Стародавнього світу - О. Р. Мустафін страница 6

Название: Справжня історія Стародавнього світу

Автор: О. Р. Мустафін

Издательство:

Жанр: История

Серия:

isbn: 978-966-03-6186-7

isbn:

СКАЧАТЬ стало легше. Ще одним корисним відкриттям стало винайдення плуга, який ззовні нагадує ту ж мотику, але значно більшу і, звісно, важчу. За допомогою плуга можна не просто розпушувати землю, а й робити в ній глибокі борозни – орати. Щоправда, для того, щоби тягнути плуг, людської сили вже не вистачало – доводилося запрягати до нього биків. І якщо раніше в полі працювали переважно жінки з мотиками, то з важким плугом і биками поралися вже чоловіки.

      Обробляти землю і вирощувати худобу одночасно було важко. Тож одні громади з часом стали переважно землеробськими, а інші – скотарськими. Хлібороби жили на одному місці, а змінювали його лише тоді, коли навколишні поля виснажувалися. Тому будували постійні житла з глини чи каміння. Скотарі змушені були постійно пересуватися в пошуках свіжої трави для своїх черід. Тож жили у наметах, які легко збиралися і розбиралися.

      Спочатку землеробські і скотарські громади мирно співіснували між собою, обмінюючи живу худобу, шкіру і вовну на зерно і городину. Але з часом між ними почали спалахувати і суперечки, адже іноді ті самі землі орачам були потрібні під поля для вирощування хліба, а їхнім сусідам – під пасовища.

      Запряжений бик. Відбиток печатки, знайденої в Арслантепе (сучасна Туреччина).

      3. Поява приватної власності. Зміни відбувалися не лише в господарстві, а й у родинних стосунках. Тепер саме дорослого чоловіка вважали головою сім’ї, волі якого мали беззаперечно підкорятися його дружина, діти й онуки, які мешкали з ним під одним дахом. Вчені називають таку сім’ю патріархальною (це слово з грецької перекладається як «влада батька»).

      Зусиль однієї сім’ї тепер цілком вистачало, щоби впоратися з оранкою або доглядом за великою чередою. Тож і працювати єдиною громадою вже не було потреби. Відтак голови сімей почали вимагати поділу її майна на окремі частки, якими вони могли б користуватися на власний розсуд. Якщо раніше існувала лише громадська власність, то тепер поруч із нею виникає власність приватна, яка належить не всій громаді, а тільки одному господарю.

      Спочатку приватною власністю стали знаряддя праці і житла. Потім почали ділити між сім’ями худобу – пасти її і надалі могли спільно, але кожний знав, яка саме тварина належить йому. Згодом, щоб ніхто не зазіхав на чуже майно, почали використовувати особливі мітки – клейма. У землеробських громадах спочатку ділили лише врожай. Пізніше – кожній сім’ї почали виділяти окремі ділянки землі у користування. Але тривалий час земля все одно вважалася громадською власністю. Усій громаді належали також ліси, пасовища і водойми.

      Табличка з малюнком, що може бути «знаком власності», знайдена у Градешниці (сучасна Болгарія).

      Поява приватної власності сприяла розвитку суспільства. Адже тепер добробут кожної сім’ї залежав від її власної вправності. Якщо працювали добре – то й врожай був більшим, і худоба давала більше шерсті, молока і м’яса, і запасів СКАЧАТЬ