Я обіцяю тобі волю. Лоран Гунель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще якісь міркування про те, що щастя в глибокій меланхолії, радше ніж у поверхових веселощах.

      Після цього Родріґе відгородився від мене непорушною мовчанкою, і я була змушена піти. Більше я не наважувалася повертатися до цієї теми.

      Цього разу він був у доброму гуморі, і я його підбадьорила.

      – М-м-м-м-м, сьогоднішні страви гарно пахнуть, та й виглядають смачно, – радісно сказала я, щоб у нього була мотивація.

      Родріґе насупив густі чорні брови і кинув на мене погляд людини, ображеної до глибини душі.

      – А що, вчорашні були погані?

      – Та ні, що ти! Усе було досконало!

      Я поквапилася втекти в залу. Навіть компліменти незмінно оберталися проти мене. Нема на те ради, я щодня бовкаю зайве. Утім я захоплювалася щирістю Родріґе: він ніколи не приховував своїх почуттів, тоді як я вважала себе зобов’язаною підлаштовуватися під кожного.

      – Доброго ранку, Корантене.

      – Доброго ранку, пані Ширдон.

      Корантен працював офіціантом на повну ставку. Середній зріст, маленькі карі очі, русяве волосся – доволі довге, але бакенбарди завжди охайно підстрижені. Він був єдиним членом команди, що звертався до мене на «ви». Він надавав великого значення правилам етикету та умовностям. Цьому бретонцю, що опинився в Ліоні, було замалим двадцять років, і він був жахливим перфекціоністом. Утім одержимість стосувалася візуальних аспектів, як-от складання серветок чи розташування столових приборів, й аж ніяк не пришвидшувала обслуговування. Він інакше не міг: навіть коли в нас був завал, він мимоволі поправляв виделку, проминаючи накритий столик. На щастя, Корантен був не моєю проблемою: відповідальність за нього несла Катель як керівниця ресторану.

      Ранковий обхід я скінчила привітанням із Марко – нашим лоцманом (хоч язик не повертався називати так те здоровило, що відповідало за навігацію й технічне обслуговування корабля). Сказати, що він ніколи не всміхався, – нічого не сказати. Здавалося, вусатий чорнявий і кремезний чоловік завжди злиться, навіть коли все гаразд. Марко незмінно супив брови, блискаючи похмурими лютими очицями, – ніби напоготові вчепитися зубами в кожного.

      Піднімаючись вузькими сходами до кабіни управління, я відчувала, що з кожною сходинкою втрачаю енергію, а проте чудово знала: він поважатиме мене, тільки якщо я виявлятиму силу. Та чи можливо це – вдавати сильний характер перед людиною, наділеною силою природною?

      Лоцман сидів біля приладів у зашкленій кабіні із пошкрябаними шибками. Обличчя в нього розчервонілося, він засукав рукави сорочки, оголивши волохаті руки.

      – Доброго ранку, Марко.

      Він обернувся і ледь помітно кивнув.

      З одного боку, мене паралізував страх перед цим типом, із другого не давали спокою думки про натиск Катель. Отож я набралася духу:

      – Слухай, ти не ображайся, але хочу тебе попрохати: СКАЧАТЬ