Я обіцяю тобі волю. Лоран Гунель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ йому більш розслабленою, ніж у Ліоні. Джулія подала їм на журнальний столик паруючу каву і шоколадні макаруни.

      – Отже, ви дуже хочете почути мою історію про життя на борту «ПігмаЛіона» і зустріч із таємничим чоловіком, якого я згадувала попереднього разу, – уточнила Сибіль, змовницьки усміхнувшись.

      – Саме так.

      Вона жестом запропонувала йому сісти на білий плетений фотель із великою ніжно-блакитною подушкою.

      – Як я вже казала, це довга історія…

      Сибіль подякувала Джулії, і та повернулася в будинок.

      Сем узяв філіжанку кави, не зводячи очей зі співрозмовниці. Жінка випромінювала спокій. На її вустах усе ще грала усмішка, вона теж умостилася в фотелі й замислено вдивлялася в озеро. Очі в неї горіли, і вона почала оповідь:

      – У мить зустрічі з тим чоловіком я відчула, що він розуміє в мені те, чого я сама про себе не знала.

      Сибіль помовчала й подивилася в далечінь.

      Сем пив каву й уважно стежив за жінкою.

      – Він відкрив мені таємницю, що перевернула моє життя. Таємницю, якою мені хотілося поділитися з усім світом, щоб усі могли нею скористатися, як я, але він мені не дозволив.

      Сем слухав мовчки і навіть боявся ворухнутися – дозволяв собі лиш вдихати свіже повітря і пахощі первоцвітів сезону.

      – Ця таємниця дала мені ключ до мого існування, – продовжувала Сибіль рівним голосом. – Розблокувала мені гальма, позбавила страхів і тривог. Це був ключ до мого внутрішнього світу. Він відчинив двері до мого особистісного розвитку. Та передусім той чоловік і його таємниця зробили мене вільною.

      Сибіль досі дивилася на озеро, але Сем відчував, що думками вона далеко – за межами озера, ген за горами. Жінка вже була в іншому місці, в іншій епосі…

2

      Ліон, 14 червня 1964 року

      Час прокидатися.

      Настирливий дзенькіт сповістив про настання нового дня.

      Я змусила себе розплющити очі й зиркнути на електронний будильник. Це була перша модель фірми «Джаз», яку мій хлопець Натан подарував мені на 32 роки.

      Геть сонна, я просунула руки під подушку і ще трішки поніжилася в ліжку, вдихаючи спокусливе тепло м’якої постелі.

      Будь мужньою.

      Я підхопилася, сіла на ліжку. Здригнулася – у спальні було прохолодно. Чорняві пасма Натанового волосся контрастували на білій подушці. Він досі солодко спав, і мені так кортіло пригорнутися до його теплого тіла.

      Йому можна спати ще 15 хвилин, не займай його.

      Сяк-так я змусила себе вислизнути з ліжка. Вимкнула другий будильник, який мав спрацювати за п’ять хвилин, якщо перший раптом дасть збій. Старий добрий механічний будильник, який ніколи не підводить.

      Я посовала ногами в пошуку капців, але знайшла тільки Натанові. Вирішила їх позичити, бо не хотіла відчиняти фіранки й будити його ранковим світлом. Намагаючись вийти зі спальні СКАЧАТЬ