Мрія метелика. Лия Щеглова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ руку, птахи пливуть до мене. Кидаю зернятко, друге. Чоловік сідає поруч, обіймає за плечі. Ми так і сидимо, притулившись одне до одного.

      – Ти звикнеш до мене та до моїх витівок. Усе буде гаразд.

* * *

      На вулиці глибока ніч. За кілька годин треба буде вже збиратися на роботу. Мої пояснення, що маю повернутися раніше, бо завтра понеділок, не мали для нього значення. Намагаюся поспати бодай у машині. Марно. Усілякі думки до голови лізуть.

      У салоні тихо грає музика. Здається, це Боб Марлі. Авжеж, «Baby I love your way». Це дивно, але в нас таки однакові смаки.

      Насправді я задоволена й розніжена. Урешті-решт, про вихідні залишилися найкращі спогади. Він виявився чудовим співрозмовником, обізнаним у багатьох речах! Він готовий обговорювати книги, музику, політику, економіку. Це було неперевершено й здавалося нереальним!

      Мені було приємно з ним, чи не вперше в житті я зустріла людину, з якою цікаво спілкуватися, увесь час знаходилися спільні теми. А страхи та занепокоєння знов розвіялися. Навіть шкода, що маємо розстатися.

      На цілий тиждень?

      Чи приїде він наступної п’ятниці?

      Чи я вразила його так само, як він мене?

      Чи забере знов?

      Питання крутяться на кінчику язика, та чоловік випереджає:

      – Я збирався зняти в тому клубі дівку на одну ніч. Зрозуміло, що й подовжувати стосунки не мав жодного наміру.

      Усередині наче щось обривається, від розніженого стану не лишається й сліду. Досі я майже лежала в кріслі, тепер скочила, випрямивши спину.

      – Дівчина, – продовжує він, – що йде до чоловіка, не знаючи його імені, не викликає поваги. Такою можна скористатися раз і позбутися навіть згадки.

      Я мовчу, не в змозі осягнути почуте. Дивлюся просто перед собою, наче він і не до мене говорить. Це неймовірно! Як він може казати все це тепер, після цих пристрасних вихідних?

      – Та раптом виявилося, що ти була незайманою. Правду кажучи, це здивувало. Ти так відверто промовляла «візьми мене», можна сказати, виклик кидала: «Спробуй домогтися!» Ти демонструвала свою обізнаність…

      – Чим, чим я її вам демонструвала, ту обізнаність? – не втрималась я. – Тим, що робила все так, як ви казали?

      Мої щоки палали, на очі накочувалися зрадницькі сльози, мене душило обурення. Я відчайдушно пішла за ним, а він у цей час подумки називав мене шльондрою?! А головне: чому все це треба саме зараз мені розповідати?! Знайшов час для відвертості!

      – Зупиніть авто, я вийду!

      То була безглузда вимога. Не варто й наполягати, ми ще й до міста не доїхали. На мою вимогу він лише розсміявся й додав швидкості. Відсміявшись, пояснив:

      – Ти не дослухала мене й даремно обурилася. Я саме хотів сказати, що після всього, що сталося, не дозволю тобі щезнути. Відтепер ти належиш мені. Навіки! І нікуди не подінешся, розумієш?

      Я дивилася на нього не в змозі якось відреагувати. Щойно жадала, щоб він приїздив кожні вихідні, потім він образив мене, принизив, а тепер каже, що… Таке важко збагнути. Знов налинула тривога. Певно, СКАЧАТЬ